Пазуняк Наталія Романівна [24.02.1922, м. Київ – 12.10.2017, м. Філадельфія, США] – публіцистка, журналістка, літературознавиця, лінгвістка, педагогиня, громадська діячка.
Дівоче прізвище: Іщук.
Варіанти підпису: Н. І.-Пазуняк, Наталя Іщук-П., Наталя Іщук-Пазуняк, Наталя П.-Іщук, N. Ischuk, Natalie P. Ischuk, Natalie Pazuniak.
Криптоніми: Н. І. П., Н. І.-П., Н. П.
Народилася у сім’ї педагогів Романа та Надії (з дому Шульгина) Іщуків. Правнучка Єлизавети Милорадович, онука Якова Шульгина, небога Олександра Шульгина.
1923 р. разом із батьками переїхала в Галичину, а 1927 р. – до м. Рівне. У 1940 р. закінчила Рівненську українську гімназію й вступила на факультет іноземних мов Львівського університету (вивчала німецьку мову). Під час Другої світової війни працювала перекладачкою у Рівному та Львові. На Волині долучилася до діяльності жіночої громади та підпільної роботи Організації українських націоналістів під керівництвом Ореста Зибачинського. Підтримувала зв’язок із редакцією газети «Волинь» та Уласом Самчуком.
З наступом радянських військ у 1944 р. емігрувала до Відня (Австрія), а згодом переїхала до Авґсбурґу (Німеччина). Перебувала у таборі для переміщених осіб, навчалася на славістичному факультеті Українського вільного університету в Мюнхені (закінчила 1949 р.).
У 1949 р. переїхала до США й оселилася у м. Філадельфія. Невдовзі одружилася з Романом Пазуняком. Упродовж 1953–1956 рр. навчалася на слов’янському відділі Пенсильванського університету. 1956 р. здобула ступінь доктора філософії зі славістики, захистивши дисертацію на тему «Вокатив в українській мові» (керівник Юрій Шевельов). У 1956–1968 рр. викладала у коледжах та школі Чину святого Василія Великого (російську та німецьку мови), а в 1963–1983 рр. – у Пенсильванському університеті (українську мову і літературу). Впродовж 1983–1987 рр. обіймала посаду професорки Центру українських студій при Маккуорі університеті (Сідней, Австралія). Заснувала український відділ у славістичній бібліотеці Пенсильванського університету. Займалася науковою роботою, зокрема досліджувала творчість українських письменників ХІХ–ХХ ст.: Євгена Маланюка, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса, Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка та ін.
Належала до Української вільної академії наук (дійсна членкиня з 1989 р.) та Наукового товариства імені Шевченка (дійсна членкиня та секретарка осередку в Філадельфії) у США, входила до складу управи Українсько-американської асоціації університетських професорів. Як консультантка, редакторка, співредакторка та мовна редакторка долучилася до низки видавничих проєктів, серед яких українськомовний переклад праці О. Шульгіна «Україна і червоний жах» (2001), збірники історичних і мемуарних матеріалів «Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі» (1993), «Стрийщина» (1990), «Довідник з української мови» (1982), «Як ми говоримо (І як треба говорити)» (1980), «Енциклопедія Української Діяспори».
Понад п’ятдесят років була активною учасницею Союзу українок Америки, Світової федерації українських жіночих організацій (впродовж 1952–1972 рр. – секретарка управи; у 1971–1973 рр. – віце-президентка; пізніше – почесна членкиня), Українського Золотого Хреста (з 1952 р. – заступниця голови; голова філадельфійського відділу). Секретарювала у Проводі українських націоналістів (у 1990–1992 рр.), входила до управи Організації державного відродження України, виконувала обов’язки секретарки наукової ради при Світовому конгресі вільних українців.
У 1990–1992 рр. обіймала посади державної секретарки уряду Української Народної Республіки в екзилі та директорки бюро Державного Центру УНР в екзилі. Співпрацювала з Миколою Плав’юком, упорядкувала його архів.
Похована на українському цвинтарі св. Андрія в м. Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).
Авторка наукових розвідок «З проблем вокативів в українській мові» (1971), «Lesia Ukrainka – Ukraine’s Greatest Poetess» (1971), збірок «Леся Українка: ідея свободи України у спектрі світової цивілізації» (2008), «Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії» (2010). Упорядниця збірки іншомовних перекладів творів Лесі Українки «Lesia Ukrainka in Translations» (1988).
У пресі публікувала статті на громадсько-політичну, історичну, літературознавчу та мовознавчу тематику, матеріали про відомих українських культурних і наукових діячів, інтерв’ю, некрологи, рецензії, репортажі, звіти про роботу Світової федерації українських жіночих організацій і Союзу українок Америки.
Редакторсько-видавнича діяльність: членкиня редакційних колегій журналу «Наше Життя» (Філадельфія, Нью-Йорк) у 1950–1970-х рр. і журналу «Українка в Світі» (Філадельфія, Торонто) у 1963–2003 рр.
Публікаторська активність: «Америка» (Нью-Брітен, ін.), «Київ» (Філадельфія), «Наше Життя» (Філадельфія, Нью-Йорк), «Свобода» (Джерсі-Сіті), «Українська Книга» (Філадельфія), ін.; «The Ukrainian Quarterly» (Нью-Йорк); «New Zealand Slavonic Journal» (Крайстчерч); «Slavic and East European Journal» (Нью-Йорк).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 308; Залеська-Онишкевич Л. Проф. Наталія Іщук Пазуняк. Наше Життя. Нью-Йорк, 2017. Ч. 12. С. 29; Олійник М. Пазуняк Наталія. Енциклопедія Української Діяспори. Нью-Йорк; Чікаґо, 2012. Т. 1: Сполучені Штати Америки. Кн. 2: Л–Р. С. 226; Encyclopedia of Ukraine. Toronto; Buffalo; London, 1984. Vol. III: L–Pf / ed. by D. Husar Struk. P. 808; Ukrainians in North America: a biographical directory of noteworthy men and women of Ukrainian origin in the United States and Kanada / ed. by D. M. Shtogryn. Champaing, Illinios, 1975. P. 248.
Електронні ресурси: «Вона жила Україною: на пошану Наталії Іщук-Пазуняк». Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки. https://tsdahou.archives.gov.ua/arhiv-vystavkovyh-proyektiv/vystavkovi-proyekty-czdazu/vona-zhyla-ukrayinoyu-na-poshanu-nataliyi-ishhuk-pazunyak/ (дата звернення: 27.08.2026); Леонтович В. О. Іщук-Пазуняк Наталія Романівна. Енциклопедія Сучасної України. https://esu.com.ua/article-12939 (дата звернення: 27.08.2026); Пазуняк Наталія Романівна. https://uk.wikipedia.org/wiki/Пазуняк_Наталія_Романівна (дата звернення: 27.08.2026); Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки (ЦДАГО). Іщук-Пазуняк Наталія Романівна (1922–2017), громадсько-політична діячка, літературознавиця. Ф. 453. Оп. 1. С. 3–4; https://tsdahou.archives.gov.ua/wp-content/uploads/2023/05/f.453-op.1.pdf (дата звернення: 27.08.2026); ЦДАГО. Іщук-Пазуняк Наталія Романівна (1922–2017), громадсько-політична діячка, літературознавиця. Ф. 453. Оп. 2. С. 3–6. https://tsdahou.archives.gov.ua/wp-content/uploads/2023/06/f.453-op.2.pdf (дата звернення: 27.08.2026); Natalia I. Pazuniak [некролог]. Fletcher Nasevich Funeral Home. https://www.fletchernasevich.com/obituary/NataliaI-Pazuniak#tributewall (дата звернення: 27.08.2026); Prof. Natalia Ischuk Pazuniak, schorar and community activist. The Ukrainian Weekly. 2017. November 17. https://subscription.ukrweekly.com/prof-natalia-ishchuk-pazuniak-scholar-and-community-activist/ (дата звернення: 27.08.2026).
Світлина: Енциклопедія Української Діяспори. Нью-Йорк; Чікаґо, 2012. Т. 1: Сполучені Штати Америки. Кн. 2: Л–Р. С. 226.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 28.08.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Пазуняк Наталія. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/pazuniak-nataliia/ (дата звернення: 00.00.0000).
