Бойдуник Осип Михайлович [08.12.1895, м. Долина, тепер Івано-Франківської обл. – 7.04.1966, м. Мюнхен, Німеччина] – публіцист, редактор, військовий та громадсько-політичний діяч.
Псевдоніми та криптоніми: Осип Бойдунек, Боярський, П. К. Боярський, О. Гружченко, О. Грузченко, Домонтенко, О. Михайлович; О. Б-к.
Підпільне псевдо: Діброва.
Народився у сім’ї Михайла і Катерини (з дому – Штень) Бойдуників. Навчався в учительській семінарії в Долині. Фахову освіту (інженера-економіста) здобував у празькій Високій торговельній школі (закінчив у 1929 р.).
У 20-річному віці в лавах австрійської армії брав участь у Першій світовій війні. Від листопада 1918 р. у складі Української Галицької Армії долучився до збройної боротьби за державну незалежність України.
Від 1920 р. член Української військової організації – організаційний референт повітової команди УВО Долинщини. Переслідувався польською владою. Впродовж 1920–1923 рр. кілька разів відбував ув’язнення.
1923 р. нелегально перетнув кордон до Чехословаччини. Проживав у Празі. Навчання поєднував із громадською діяльністю: очолював Українське академічне товариство та Групу української національної молоді (входив до її складу з середини 1920-х рр.). Брав участь у Другій конференції українських націоналістів (8–9 квітня 1928 р.), злитті Леґії українських націоналістів і Групи української національної молоді в ОУН, у підготовці Установчого конгресу українських націоналістів.
1930 р. повернувся в Галичину. Був обраний членом краєвого Сенату УВО-ОУН. За участь в Конгресі був заарештований і від листопада 1931 р. до січня 1936 р. відбував ув’язнення.
Восени 1938 р. за дорученням Проводу українських націоналістів (ПУН) переїхав до Відня. У 1939–1941 рр. як уповноважений ПУН брав участь у налагодженні українського життя в Генеральній Губернії. Під час розколу ОУН у лютому 1940 р. підтримав А. Мельника.
1941 р. виїхав до Києва, де займався організацією Української Національної Ради, виконував функції другого секретаря. У січні 1944 р. був заарештований німецьким Генштабом. Ув’язнення відбував у німецькій поліційній тюрмі в концтаборі Бретц. Після звільнення разом з А. Мельником перебував у Берліні, потім – у містечках Вермайс, Бад Кіссінген. Згодом переїхав до Мюнхена.
На еміграції займався консолідацією українських політичних сил: конференція в Бад Кіссінгені, створення Контактного Українського Комітету й Центрального представництва української еміграції в Німеччині, участь в організації Української Національної Ради (з 1954 р. був її головою) та відновленні Державного Центру УНР. Як член ПУН здійснював поїздки до різних країн, зокрема до США (1951–1953, 1955–1956, 1959–1960 рр.). Завершив свою амбасадорську місію поїздкою в Південну і Північну Америку.
Помер у лікарні Мюнхена після серцевого нападу, похований на цвинтарі Вальдфрідгоф. Перепохований 22 січня 2010 року на Личаківському кладовищі у Львові.
Автор брошур та численних публікацій суспільно-політичної тематики у пресі, зокрема про ідеологію українського націоналізму та український націоналістичний рух.
Редакційно-видавнича діяльність: ініціатор видавання та співредактор газети «Голос Нації» (Львів) у 1936 р.; співвидавець газети «Голос» (Львів) у 1937–1938 рр.
Публікаторська активність: «Національна Думка» (Прага), «Розбудова Нації» (Прага), «Час» (Львів), «Український Голос» (Перемишль), «Голос» (Львів), «Промінь» (Зальцбурґ).
Література: Бойдуник О. На переломі (Уривки спогадів). Париж, 1967. 155 с.; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 49; Губський С. Ідеї соборності України в творчій спадщині ідеолога ОУН Осипа Бойдуника. Українознавство. 2019. Вип. 4(73). С. 66–82; Дроздовська О. Бойдуник Осип. Енциклопедія Сучасної України. Київ, 2004. Т. 3. С. 178; Климкович Й. Борець. Книга з фотографіями, присвячена інж. Осипові Бойдуникові. Пороги: культурно-політичний місячник для українців у Чеській Республіці. 2017. Ч. 11. С. 8–9; Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ, 2015. Кн. 1. С. 74; Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ століття: люди боротьби й ідеї (біобібліографічний довідник). Львів, 2015. С. 51–53; Л. М. Інж. Осип Бойдуник. Свобода. 1966. Ч. 70. Павлів О. В. Зродився він великої години: нарис життя й діяльності Інж. Осипа Бойдуника у фотоґрафіях. Хмельницький: Сімейний архів родини Бойдуників ім. Д. Попович (Бойдуник). Хмельницький; Прага, 2017. 31 с.
Електронні ресурси: Архів ОУН. https://ounuis.info/ (дата звернення: 09.05.2025); Осип Бойдуник. Незмінний учасник великих зборів ОУН. Служба зовнішньої розвідки України. 29.01.2024. https://szru.gov.ua/history/stories/osyp-boidunyk-nezminnyi-uchasnyk-velykykh-zboriv-oun (дата звернення: 09.05.2025).
Світлина: Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет», 2015. Кн. 1. С. 74.
Зоряна Наконечна
Опубліковано: 16.05.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Наконечна З. Бойдуник Осип. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/boydunyk-osyp/ (дата звернення: 00.00.0000).
