Архипенко Євген Порфирович [15. 09. 1884, м. Київ* – 14.07.1959, м. Дорнштадт, Німеччина] – видавець, редактор, агроном, громадсько-політичний діяч.
Варіант правопису імені: Евген.
Криптоніми: Е. А., Є. А.
Народився у сім’ї інженера Київського університету Порфирія Архипенка та Павліни з дому Матковської**. Старший брат відомого скульптора Олександра Архипенка.
Навчався у Києві у гімназії (1893–1896 рр.), згодом у Комерційній школі (1899–1900 рр.). Ще підлітком захопився бджільництвом – відвідував пасіку відомого педагога, видавця і бджоляра Олексія Андріяшева. Закінчив Петербурзький електротехнічний інститут (1908 р.) та Петровську сільськогосподарську академію (1910 р.), отримавши фах агронома. Був причетний до започаткування національного об’єднання пасічників у Києві, розробляв статут «Пасічницького товариства».
Упродовж 1916–1917 рр. обіймав низку посад у відділі Уповноваженого Міністерства землеробства у Київській губернії із закупівлі худоби для війська. Викладав у Київському українському державному університеті. 1917 р. був призначений на посаду директора агрономічної допомоги в Народному Міністерстві земельних справ. 1918 р. був на посаді товариша міністра земельних справ в уряді Української Народної Республіки. У період Директорії – міністр земельних справ в уряді Сергія Остапенка (лютий–квітень 1919 р.), Бориса Мартоса (квітень–серпень 1919 р.). 1919 р. разом з урядом Директорії евакуювався з Києва.
1919 р. брав участь у заснуванні Селянської соціалістичної партії, Національно-державного союзу. У вересні того ж року працював на посаді приват-доцента сільськогосподарського факультету Кам’янець-Подільського університету, викладав на кафедрі економіки і статистики сільського господарства. Його дружина, Ганна Істратова, навчалася у той час на правничому факультеті.
У Кам’янці-Подільському зайнявся громадсько-кооперативною діяльністю – організував Українське агрономічне товариство, Товариство хліборобів, Димерський кооперативний союз, Чорнобильське сільськогосподарське товариство. У травні 1920 р. працював у Центральному українському сільськогосподарському кооперативному союзі «Централ» над організуванням кооперативних об’єднань на сході України. Був організатором Українського народного об’єднання (УНО), обраний головою Тимчасового народного комітету УНО.
Разом із родиною перебував у таборі для інтернованих вояків Армії Української Народної Республіки у м. Тарнів (тепер – Польща). Наприкінці 1921 р. відправив рідних до родичів у Бессарабію, а сам переїхав на Волинь, де продовжив активну кооперативну та видавничу роботу. Жив в Острозі, Рівному і Луцьку. Упродовж 1921–1926 рр. працював у Бюро Волинської кооперації у Луцьку, Острозькому союзі кооперативів, займався започаткуванням бурякової спілки у Рівному.
У середині 1920-х рр., ймовірно, перебував у Львові – поєднував викладацьку роботу на лісово-агрономічному відділі Української високої політехнічної школи (таємної) із видавничою діяльністю. Брав участь у п’ятьох конгресах «Апіславії», Федерації бджільницьких організацій, у Львові. Був делегований до Ради Всесловʼянського союзу пасічників.
У 1930-х рр. на Волині займався кооперативною діяльністю, організовував районні та міські кооперативи, зокрема кооператив «Бджола». Був одним із керівників Волинського кооперативного союзу.
Влітку 1944 р. разом із родиною емігрував до Німеччини, займався геральдикою. Викладав в Українському технічно-господарському інституті у Німеччині. 1946 р. став співініціатором створення у м. Франкфурт Української родовідної установи, був її активним членом, займався складанням генеалогічних таблиць знаних українських родів. Після започаткування Інституту родознавства та знаменознавства у 1947 р. відповідав у ньому за всю організаційну роботу. Помер у геріатричному пансіонаті, похований на цвинтарі Альтерсгайм, Німеччина.
Був ініціатором кількох видавничих проєктів, які не були зреалізовані – часописи «Об’єднання» (Перемишль), «Чорнобильське життя» (Київ). Є автором книг із пасічництва, як-от: «Будова вулика Далана» (1908), «Щоденник пасічника» (1909; 1917; 1924), «Пасічницький словник» (1910), «Український рамковий вулик» (1925), «Поступове пасічництво» (1927), наукових праць із геральдики. У пресі публікував статті та практичні поради з питань бджільництва, пасічництва, кооперації.
Редакторсько-видавнича діяльність: ініціатор і фактичний видавець журналу «Українське Бджільництво» (Петербург, Київ) у 1906–1910 рр.; видавець і редактор часописів «Рілля» (Київ) у 1910–1914 рр., «Українське Пасішництво» (Київ, Львів, Здолбунів, Луцьк, Рівне) у 1917–1918 рр. та 1926–1928 рр., «Супряга» (Львів, Луцьк) у 1926–1927 рр., «Українське Молочарство» (Львів) у 1926–1927 рр., «Цукровик» (Львів) у 1927 р., співвидавець і адміністратор журналу «Українське Мистецтво» (Львів) у 1926 р.; редактор тижневика «Визволення» (Львів) у 1921 р., журналу «Сільський Світ» (Перемишль, Львів, Луцьк, Рівне) упродовж 1924–1931 рр.; член редакційної колегії двотижневика «Сільський Господарь» (Київ) у 1919–1920 рр., місячника «Технічні Вісти» (Львів) у кінці 1930-х рр; ініціатор і член редакційної колегії часопису «Рід та Звено» (Франкфурт, 1947).
Публікаторська активність: «Визволення» (Львів), «Пасічник» (Прилуки, Харків), «Сільський Господарь» (Київ), «Супряга» (Львів), «Рілля» (Київ), «Українське Бджільництво» (Петербург, Київ), «Українське Пасішництво» (Київ, Львів, Здолбунів, Луцьк, Рівне), «Цукровик» (Львів).
Література: Дмитрієнко М., Ясь О. Часопис «Рід і Знамено» та його внесок у розвиток української еміграційної історіографії Бібліотечний вісник. 1997. № 1. С. 32–37; Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865–1939 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2001. С. 302; Катола О. Архипенко Євген Порфирович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2007. Вип. 14. С. 347–348; Рудка Б. Євген Порфирович Архипенко. Український пасічник. 1996. № 8; Сварник Г. Архів Євгена Архипенка в Національній Бібліотеці у Варшаві. Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні. Львів, 1999. Вип. 2. С. 291–296; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2023. С. 61; Сидоренко Н. Архипенко Євген. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 1999. Вип. 6. С. 7–8; Татарчук Л. М. Євген Порфирович Архипенко (1884 – 1959) – основоположник україномовної періодики з бджільництва. Історія науки і біографістика. 2018. Вип. 1. С. 256–269; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст. : іст.-бібліогр. дослідж. / уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк, Л. В. Сніцарчук. Львів, 2011. Т. 3: 906–1910 рр. С. 34, 35, 139, 140, 384; Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 303, 187; Львів, 2020. Т. 6: 1918 р. С. 270; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / уклад.: М. М. Романюк, М. В. Галушко. Львів, 2002. Т. 2: 1901–1919 рр. С. 592–596; Т. 3. Кн. 1: 1920–1928 рр. С. 227–231, 314, 483, 610–612, 621, 661.
Електронні ресурси: Сусак В. Брати Архипенки. Історія родини. 2021. https://www.fulbrightcircle.org.ua/news/vita-susak-brati-arhipenki-istoriya-rodini-zvit (дата зверення: 10.06.2025).
Світлина: Фонди Державного архіву Рівненської області.
Оксана Середа
Опубліковано: 11.06.2025.
* В архіві Євгена Архипенка, який зберігається у Варшаві, є автобіографія та його паспорт УНР, де вказано місцем народження – м. Київ (див. Сварник Г. Архів Євгена Архипенка в Національній Бібліотеці у Варшаві. Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні. Львів, 1999. Вип. 2. С. 291). У більшості джерел місцем народження Євгена Архипенка вказано м. Кагарлик на Київщині.
**Саме таке ім’я та прізвище матері подається в архіві Євгена Архипенка. У більшості джерел та документах про Олександра Архипенка та деяких розвідках про Євгена Архипенка їхньою матір’ю назвивають Парасковію Моховську.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Архипенко Євген. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/mandiuk-yaroslava (дата звернення: 00.00.0000).
