Артюшенко Юрій Митрофанович [15.04.1899, с. Котельва, тепер селище Полтавського р-ну Полтавської обл. – 15.02.1990, м. Чикаґо, США] – редактор, журналіст, публіцист, військовий і громадсько-політичний діяч.
Варіант підпису: Георгій Артюшенко.
Навчався у Лебединській та Богодухівській гімназіях. У жовтні 1917 р. закінчив Віленську військову школу, а у липні 1925 р. – гімназію імені Тараса Шевченка у таборі в м. Каліш (Польща). У 1930 р. вступив до Української господарської академії у Подєбрадах. Однак здобути вищу освіту вдалося лише у 1947 р., коли закінчив навчання в Українському технічно-господарському інституті у м. Реґенсбурґ (Німеччина), отримавши диплом інженера-хіміка.
З березня 1917 р. входив до Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка. Був одним із засновників 1-ї української сотні в Житомирі. Брав участь в збройній боротьбі за державну незалежність України у складі Армії Української Народної Республіки (впродовж 1917–1921 рр. належав до різних військових підрозділів, з червня 1921 р. – у чині сотника). Учасник повстанського руху на Лубенщині, у 1938 р. – оборони державної незалежності Карпатської України.
З 1921 р. перебував у таборі для інтернованих військових Армії УНР у с. Пикуличі неподалік Перемишля (тепер Польща), а у 1922 р. – у таборі біля м. Каліш. Брав участь у громадсько-культурному житті табору у Пикуличах, зокрема став членом товариства «Просвіта».
У другій половині 1920-х рр. проживав у Перемишлі, де викладав на сільськогосподарських курсах, очолював окружну філію товариства «Сільський Господар» і співпрацював з місцевою українською пресою. Член Української військової організації з 1925 р. Того ж року брав участь у створенні Ліги українських націоналістів, а у 1929 р. вступив до Організації Українських Націоналістів.
Через активну політичну позицію у 1934 р. не міг отримати офіційний дозвіл на проживання у Чехословаччині (на вимогу польської влади). Впродовж наступних років неодноразово змінював місце проживання – жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції та Італії. Лише у 1937 р. вдалося легалізуватися у Німеччині. Входив до складу головної управи Українського національного об’єднання в Берліні, згодом – став заступником голови цієї організації. Займався редакційною працею та журналістикою, співпрацював з «Українською Пресовою Службою». Був членом Секції українських письменників і журналістів у Байройті (Німеччина).
Під час Другої світової війни спочатку проживав у Холмі, згодом – у Ярославі, а потім – у Перемишлі. Одружився зі зв’язковою ОУН – Оленою Федорович. У цей час працював на посаді голови окружного правління товариства «Сільський Господар». Пізніше переїхав до Коломиї, де був господарським референтом Українського допомогового комітету; сприяв організації курсів господарської освіти та, підпільно, займався вишколом військових старшин Української повстанської армії.
Після завершення війни деякий час перебував у Німеччині, зокрема у Реґенсбурзі, де продовжив здобувати освіту. Також займався активною громадською діяльністю, зокрема був членом Товариства українських політичних в’язнів, Центрального представництва української еміграції в Німеччині та товариства «Рідна школа». З 1950 р. проживав у м. Чикаґо (США). Займався громадською, політичною діяльністю та журналістикою. Входив до складу сенату ОУН.
У 1977 р. урядом УНР в екзилі йому було присвоєно військове звання підполковника. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри, Воєнним хрестом і Хрестом відродження.
Автор низки книг спогадів про події Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. й публіцистики, зокрема: «Генерал Борис Поджіо» (1940), «Закарпаття в день свойого національно-державного ставання» (1940), «Слідами великих предків до світлого майбутнього» (1940), «Підстави державної дії» (1954), «З державно-провідною ідеєю славного минулого до великого майбутнього» (1956), «Події і люди на моєму шляху боротьби за державу 1917–1966» (1966), «Чинники духової синтези й історичної тяглості в державній дії нашої доби» (1980). Друкував матеріали у виданнях української діаспори: календарях, альманахах, збірниках. В українській пресі публікував воєнні мемуари, статті з історії української Армії та її традицій, матеріали з різних проблем українського церковного, суспільного, політичного та господарського життя.
Редакторсько-видавнича діяльність: редактор газети «Український Вісник» (Берлін) у 1937–1940 рр.
Публікаторська активність: «Бюлетень Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді» (Торонто; співробітник), «Вістник О.Д.В.У.» (Нью-Йорк), «Краківські Вісти» [щоденник] (Краків, Відень), «Маньджурський Вістник» (Харбін), «Наступ» (Прага), «Націоналіст» (Нью-Йорк), «Наш Клич» (Буенос-Айрес), «Наша Думка» (Мюнхен), «Незалежність» (Париж, Софія), «Новий Шлях» (Едмонтон, Саскатун, Вінніпеґ, Торонто), «Орлик» (Берхтесґаден, Мюнхен), «Промінь» (Зальцбурґ), «Самостійна Думка» (Чернівці), «Самостійна Україна» (Чикаґо; співробітник), «Самостійність» (Чернівці), «Свобода» (Джерсі-Сіті), «Сільський Господар» (Львів, Ярослав), «Стрілецькі Вісті» (Вінніпеґ), «Український Вісник» (Берлін), «Українське Слово» (Париж), «Український Голос» (Перемишль), «Українські Вісті» (Новий Ульм), «Хлібороб» (Куритиба).
Література: Головата Л. Літературно-мистецька періодика і збірники української европейської еміґрації другої половини 1940-х років: біобібліогр. довід. Львів, 2019. С. 230, 235, 251; Інженер Юрій Артюшенко. Бюлетень Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді. Торонто, 1962. Ч. 13. С. 25; Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ, 2015. Кн. 1. С. 42–44; Кулеша Н. М. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр.: формування та функціонування: монографія. Львів, 2009. С. 92, 269–270; Курилишин К. Українська легальна преса періоду німецької окупації (1939–1944 рр.): іст.-бібліогр. дослідж.: у 2 т. Львів, 2007. Т. 1: А–М. С. 460; Т. 2: Н–Я. С. 272; Кучерук О. С. Артюшенко Юрій Митрофанович. Енциклопедія Сучасної України. Київ, 2001. Т. 1: А. С. 683–684; Маркусь М. Артюшенко Юрій. Енциклопедія Української Діяспори. Нью-Йорк; Чікаґо, 2009. Т. 1: Сполучені Штати Америки. Кн. 1: А–К. С. 25; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Північної Буковини (1870–1940 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 1999. С. 357; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30-ті рр. ХХ ст.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 158; Терещук О. Артюшенко Юрій. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2001. Вип. 8. С. 10–11.
Електронні ресурси: Артюшенко Юрій Митрфанович. Український національний біографічний архів. http://biography.nbuv.gov.ua/components/search_uba/pers_card1.php?id=25925 (дата звернення: 16.06.2025).
Світлина: Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ, 2015. Кн. 1. С. 42.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 17.06.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Артюшенко Юрій Ростислав. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/artiushenko-yuriy/ (дата звернення: 00.00.0000).
