Багряний Іван [02.10.1907, с. Куземин*, тепер Охтирського р-ну Сумської обл. – 25.08.1963, санаторій Сант-Блазієн, Німеччина] – публіцист, редактор, журналіст, письменник, громадсько-політичний діяч.
Автонім: Лозов’яга Іван (зросійщений варіант: Лозов’ягін).
Псевдоніми: Микола Багряний, М. Багряний, М. Василенко, Дон Кочерга, Дорошенко, С. Дорошенко, В. Залуцький, С. Кучер, Іван Полярний, І. Полярний,
С. Рябовіл, Іван Рябовол, І. Рябовол, П. Січинський, Сорок Сорок, Сорок сорок, Сорок-Сорок, О. Турчин; І. Б., М. В., С. К., С. С.
Народився у сім’ї муляра Павла Лозов’яги і Євдокії з дому Кривуші, яка походила із заможної селянської родини. Навчався у церковнопарафіяльній школі в Охтирці (1912–1916 рр.), у вищій початковій школі (1916–1919 рр.), Охтирській технічній школі (від 1920 р.), Краснопільській художньо-керамічній школі (до 1922 р.). Упродовж 1926–1929 рр. студіював у Київському художньому інституті. Публікуватися почав у 1925 р. Входив до літературних організацій «Плуг» (охтирська філія), «Ланка», «Майстерня революційного слова». У 1932 р. зазнав переслідувань з боку репресивної радянської системи. Покарання відбував у таборах БАМЛАГу. Повторно засуджений у 1938 р., однак через відсутність доказів був звільнений 1940 р. Працював у Харківському другому робітничо-селянському театрі в Охтирці та керівником дитячої образотворчої студії.
З початком Другої світової війни залишився в м. Охтирка. Брав участь у діяльності Організації українських націоналістів. У 1943 р. переїхав до Галичини, де долучився до створення Української головної визвольної ради, був її членом. Наприкінці липня 1944 р. емігрував до Словаччини, згодом потрапив до Угорщини, Хорватії, Австрії та Німеччини. Спочатку перебував у таборі для переміщених осіб. Пізніше оселився у м. Новий Ульм, де прожив до кінця життя.
Був активним учасником українського громадсько-політичного та культурного життя в Німеччині. Співзасновник об’єднання українських письменників на еміграції «Мистецький український рух», Об’єднання демократичної української молоді, член Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово». Брав участь у створенні (1948 р.) і був лідером Української революційно-демократичної партії, заступником голови Української Національної Ради (у 1947–1954 рр.), головної її президії (у 1952–1963 рр.), віцепрезидентом Української Народної Республіки в екзилі. Посмертно реабілітований (1991 р.) та нагороджений Державною премією України імені Т. Шевченка (1992 р.). У 1975 р. засновано Фундацію ім. Івана Багряного, а 1996 р. – щорічну Премію ім. Івана Багряного.
Автор книг поетичних, прозових та публіцистичних творів. Виступав із ними на шпальтах пресових видань, де також публікував статті, есе, рецензії, фейлетони, памфлети, карикатури та ін.
Редакторсько-видавнича діяльність: редактор рукописного шкільного журналу «Надія» (Охтирка; між 1916–1919 рр.); засновник і редактор журналу «До світла» (Краснопільськ); видавець і редактор часопису «Наші Позиції» (Новий Ульм), співзасновник і головний редактор газети «Українські Вісті» (Новий Ульм; Детройт) у 1946–1947 рр., 1956–1962 рр.
Публікаторська активність: «Вечірня Година» (Краків), «Всесвіт» (Харків; Київ), «Гарт» (Харків), «Глобус» (Київ), «Голос Охтирщини» (Охтирка; автор, позаштатний художник), «Життя й Революція» (Київ), «Звено» (Інсбрук; співробітник), «Київ» (Філадельфія), «Кіно» (Харків; Київ), «Краківські Вісті» (Краків; Відень), «Львівські Вісті» (Львів), «Молода Україна» (Торонто), «МУР» (Мюнхен; Регенсбурґ), «Наша Боротьба» (Б. м.), «Наші Дні» (Львів), «Наші Позиції» (Новий Ульм), «Нова Україна» (Харків; Полтава; Вінниця), «Нові Дні» (Торонто), «Плужанин» (Харків), «Українські Вісті» (Новий Ульм; Детройт), «Універсальний журнал», «Червоний клич» (обидва – Харків), «Червоний кордон» (Кам’янець-Подільський; репортер-ілюстратор), «Червоний шлях» (Харків), «Червоні Квіти» (Харків; Київ), «Штурм» (Новий Ульм; Лондон; Нью-Йорк; Сідней; співробітник), ін.
Література: Бігун І. Іван Багряний і ОУН під час Другої світової війни. Український визвольний рух. Львів, 2015. № 20. С. 163–198; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 249; Войценко О. Профілі діячів Української Народньої Республіки. Філадельфія, 1981. С. 35–39; Войчишин Ю. Іван Багряний: Літературно-біографічна студія. Вінніпеґ, 1968. 88с.; Гавриленко А. Д. Великий Слобожинин – Іван Багряний (Лозов’ягін). Культурна спадщина Слобожанщини. Культура і мистецтво: зб. наук.-популяр. ст. Харків: Курсор, 2005. Ч. 4. С. 155–171; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVI–ХХ ст.). Київ: Наукова думка, 1969. С. 497; Дзюба І. Громадянська снага і політична прозірливість. У кн. Багряний І. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. 2-ге вид. / упорядник О. Коновал. Київ, 2006. С. 5–12; Загребельний П. П. Багряний Іван. Українська Літературна Енциклопедія. Київ: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. Т. 1: А–Г. С. 108; Зелений Клин (Український Далекий Схід): енциклоп. довід. / уклав. В. Чорномаз. Владивосток, 2011. С. 36–38; Іваничук Н. Багряний Іван. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів,1997. Вип. 4. С. 10–12; Кириленко О., Яценко О. Повоєнна преса української еміграції у фондах Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина): структурно-типологічний аналіз. Бібліотечний вісник. Київ, 2005. № 4. С. 50; Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ століття: люди боротьби й ідеї (біобібліографічний довідник): навч. посіб. Львів, 2015. С. 29–30; Круглашов А. Багряний Іван Павлович. Політична енциклопедія. Київ: Парламентське видавництво, 2011. С. 48–49; Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917–1927). Київ, 1928. Т. І: Біо-бібліографічний. С. 19; Народжений для бою: Збірник матеріалів до 110-річчя Івана Багряного / упоряд. С. Козака. Київ, 2016. 140 с.; ОУН–УПА на Сумщині. Київ: Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи, 2006. Т. 1 / упоряд. Г. М. Іванущенко. С. 139; Полтава Л. У двадцяту річницю (Іван Багряний). Наше Життя. Авґсбурґ, 1946. Ч. 62(94). С. 2–3; Реєстр імен українського біографічного словника. Літери А–Б. Київ, 2008. С. 46; Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. Філядельфія, 1969. Т. 1. С. 200–204; Сидоренко Н. М. Національно-духовне самоствердження: у 3 ч. Київ, 2000. Ч. ІІІ. Національні часописи у «таборовому просторі» Європи після завершення Другої світової війни (Італія, Великобританія, Німеччина, Австрія, 1945–1950). С. 82; Українська головна визвольна рада / упоряд.: П. Й Потічний, М. Посівнич. Торонто; Львів, 2009. С. 70–71; Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості: словник-довідник / упорядкув. В. А. Просалової. Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. С. 15–17; Український письменник і політичний діяч Іван Багряний (1906–1963): бібліогр. покажч. / уклад.: М. Ф. Гетьманець, В. О. Ярошник, В. П. Усань. Харків, 1996. 42 с.; Шапошникова О. О. Іван Багряний. Харків: Фоліо, 2018. 121 с.; Шевченко Л. А. Багряний Іван Павлович. Енциклопедія історії України. Київ, 2003. Т. 1: А–В. С. 162; Штендера Є. Іван Багряний. Літопис Української Повстанської Армії. Т. 26: Українська головна визвольна рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Кн. 4: Документи і спогади / ред. Й. Потічний. Торонто; Львів, 2001. С. 295–301; Шугай О. Одіссея української людини, або Джерела епічного мислення Івана Багряного. Багряний І. Вибрані твори: у 2 т. Київ, 2006. Т. І. С. 5–78; Encyclopedia of Ukraine. Toronto; Buffalo; London, 1984. Vol. I: A–F. P. 160.
Електронні ресурси: Багряний Іван. Життя та творчість. https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1533 (дата звернення: 06.02.2023); Лущій С. І. Багряний Іван Павлович. Велика українська енциклопедія. https://vue.gov.ua/Багряний_Іван_Павлович (дата звернення: 06.02.2023); Попільнюх М. Охтирський етап життя та літературної творчості Івана Багряного періоду Другої світової війни. https://www.okhtyrka.net/content/view/3207/106 (дата звернення: 06.02.2023); Шугай О. В. Багряний Іван. Енциклопедія Сучасної України: онлайн-версія. https://esu.com.ua/article-38762 (дата звернення: 06.02.2023).
Світлина: Шапошникова О. О. Іван Багряний. Харків: Фоліо, 2018. 121 с. Вклейка.
Олеся Дроздовська
* Так вказує рік та місце народження Іван Багряний у документі «Моя коротка біографія».
Опубліковано: 10.01.2025
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Багряний Іван. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/bahrianyy-ivan/ (дата звернення: 00.00.0000).
