Баран Степан Іванович [25. 01. 1879, с. Крукеничі, тепер Мостиського р-ну Львівської обл. – 04.06.1953, м. Мюнхен, Німеччина] – журналіст, редактор, правник, громадський діяч.
Псевдоніми: С. Бар, С. Іванович; Б. С., Б-н, Д-р С. Б., С. Б., С. Б-н.
Народився у сім’ї Івана Барана, просвітянського діяча, війта с. Крукеничі. Початкову освіту здобував у народній школі у рідному селі, потім навчався у Самборській державній класичній гімназії, згодом – в українській державній чоловічій гімназії в Перемишлі та Українській академічній гімназії у Львові. Упродовж 1902–1906 рр. студіював право у Львівському університеті, водночас вивчав там філософію. Очолював студентське товариство «Академічна громада», вступив до Української національно-демократичної партії. У 1909 р. склав докторат із правничих наук у Львові. Невдовзі продовжив навчання на філософських факультетах Берлінського та Віденського університетів, у 1913 р. отримав диплом із філософії.
1913 р. повернувся до Львова, упродовж 1913–1918 рр. обіймав посаду секретаря народного комітету екзекутиви Української національно-демократичної партії.
Під час Першої світової війни був членом Головної Української Ради і її представником у дипломатичній місії на Балканському півострові у 1914 р. Брав участь у Листопадовому чині 1918 р. У 1918–1919 рр. входив до складу Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки, із листопада 1918 р. був секретарем земельних справ у тимчасовому секретаріаті ЗУНР. 1918 р. одружився із громадською діячкою та журналісткою Блянкою Гаврисевич.
Після поразки визвольних змагань опинився у м. Тарнів (тепер – Польща), але був заарештований польською владою і вивезений до львівської в’язниці. Після звільнення жив у Бережанах, потім – Тернополі, де провадив адвокатську практику. У 1922–1923 рр. очолював тернопільську філію «Просвіти». Належав до Наукового товариства імені Шевченка. Викладав право в Українському таємному університеті у Львові. У 1920-х рр. був активним учасником судових політичних процесів, захищаючи українські інтереси в освітніх, церковних і земельних справах. Був обраний послом до польського сейму. Водночас активно виступав у пресі.
Із початком Другої світової війни виїхав до м. Холм (тепер – Польща), звідти у 1944 р. емігрував до Німеччини. Перебував у таборі для переміщених осіб у Міттенвальді, де займався громадською та просвітницькою діяльністю, а також відновив журналістську працю. У 1951–1953 рр. очолював виконавчий орган Української національної ради. 1946 р. ініціював створення Спілки українських журналістів на еміграції й очолював її.
У пресі друкував статті на суспільно-політичні, правничі та кооперативні теми, про шкільництво, церковні проблеми, є автором спогадів про Івана Франка.
Редакторсько-видавнича діяльність: видавець і головний редактор тижневика «Подільський Голос» (Тернопіль); видавець і відповідальний редактор газети «Український Прапор» (Відень) у 1919 р.; відповідальний редактор журналу «Молода Україна» (Львів) у 1902 р., газети «Свобода» (Львів; Відень; Станиславів) у 1915–1918 рр., щоденника «Діло» (Львів) у 1924 р.; відповідальний редактор матеріалів про Холмщину і Підляшшя тижневика «Холмська Земля» (Краків*) у 1942–1944 рр., співредактор тижневика «Національна Політика» (Львів).
Публікаторська активність: «Батьківщина», «Визволення» (обидва – Львів), «Господарсько-Кооперативне Життя» (Aвґсбурґ), «Господарсько-Кооперативний Часопис», «Громадський Вістник», «Діло», «Життя і Право» (усі – Львів), «Краківські Вісти» (Краків; Відень), «Краківські Вісті» (Краків), «Львівські Вісті» (Львів), «Наше Життя» (Нью-Йорк), «Молода Україна», «Національна Політика» (обидва – Львів), «Неділя» (Швайнфурт; Ашаффенбурґ; Авґсбурґ), «Нова Україна» (Вінниця; Полтава; Харків), «Подільський Голос» (Тернопіль), «Свобода» (Львів), «Свобода» (Джерсі-Сіті), «Торговля і Промисел», «Українська Думка» (обидва – Львів), «Український Бескид» (Перемишль), «Український Вістник» (Львів), «Український Голос» (Перемишль), «Український Прапор» (Відень), «Українські Вісті» (Новий Ульм, Детройт), «Холмська Земля» (Краків), «Християнський Шлях» (Міттеввальд);
«Biuletyn Polsko-Ukrainski» (Варшава)
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 29; Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865–1939 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2001. С. 321; Іваничук Н. Баран Степан. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 1997. Вип. 4. С. 297–298; Кравченко С. Українські автори часопису «Biuletyn Polsko-Ukrainski» (Варшава, 1932–1938 рр.). Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. Львів, 2011. Вип. 1 (19). С. 472; Романюк М. Баран Степан. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів,1996. Вип. 3. С. 17–18; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. / уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк, Л. В. Сніцарчук. Львів, 2009. Т. 2: 1891–1905 рр. С. 163, 222; Львів, 2014. Т. 4: 1911–1916 рр. С. 134, 187.
Світлина: https://city-as-stage.lvivcenter.org/people/stepan-baran/ (дата звернення: 20.02.2025)
Оксана Середа
* З технічно-адміністративних причин редакція знаходилася у Кракові, а редакція матеріалів про Холмщину і Підляшшя, яку очолював Степан Баран, містилася у Холмі.
Опубліковано: 27.02.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Баран Степан. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/baran-stepan/ (дата звернення: 00.00.0000).
