Ґловінський Євген Олексійович [01.11.1894, м-ко Ржищів, тепер Обухівського р-ну Київської обл. – 07.07.1964, м. Мюнхен, Німеччина] – публіцист, вчений-економіст, педагог, громадський діяч.
Варіант правопису прізвища: Гловінський.
Криптоніми: Є. Г., Є.Ґ.
Народився у сім’ї Олексія та Зої (з дому – Сіксгрубів) Ґловінських. Батько був службовцем, а мати вчителькою. До п’ятого гімназійного класу навчався вдома (іспити екстерном складав у 3-й Київській гімназії), потім – у земській чоловічій гімназії в м. Золотоноша (закінчив у 1913 р.). Вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, де провчився до 1915 р. Здобувати вищу освіту продовжив 1922 р. в Українській господарській академії у Подєбрадах (УГА). Студії завершив у 1927 р., отримавши диплом інженера-економіста.
Під час Першої світової війни служив в російській армії, з якої демобілізувався у березні 1917 р. Повернувся до рідного містечка й незабаром долучився до національно-визвольної боротьби: спочатку – у складі ржищівського відділу «Українського вільного козацтва», згодом – у чині сотника, а пізніше – поручника 3-ї Гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки.
Від 1921 р. перебував у таборі для інтернованих українських вояків Армії УНР у м. Каліш (Польща). Після звільнення у 1922 р. переїхав до Чехословаччини. Під час навчання в УГА брав активну участь у студентському житті: кілька разів обирався головою студентської громади Академії (зокрема у 1923–1924 рр.), був членом бюро преси й пропаганди та входив до складу управи Центрального союзу українських студентів. Також був членом Товариства українських економістів й інших організацій. До 1930 р. працював асистентом на кафедрі фінансової науки економічно-кооперативного факультету УГА.
У 1930 р. переїхав до Варшави. Тут до 1939 р. обіймав посаду наукового співробітника Українського наукового інституту та був секретарем економічного відділу, очолюваного Валентином Садовським. Входив до складу редакційної колегії щорічника «Український Статистичний Річник» (Варшава). Також долучився до створення Спілки українських інженерів у Польщі (був заступником її голови), Союзу українських інженерів-емігрантів та Федерації українських інженерів Галичини, Закарпаття та еміграції. Кілька років перед початком Другої світової війни разом із сім’єю проживав у м. Любліні (Польща). Впродовж 1940–1944 рр. працював директором гарбарні Брікмана у Люблінському дистрикті.
В 1944 р. перебрався до американської зони окупації в Австрії. Деякий час перебував у таборі для переміщених осіб у м. Зальцбурґ, де був заступником голови, згодом – головою Українського центрального допомогового об’єднання в Австрії. У 1945 р. здобув звання доцента в Українському технічно-господарському інституті у м. Реґенсбурґ (Німеччина).
З 1949 р. проживав у Мюнхені, де продовжив наукову діяльність. У фокусі його наукового зацікавлення – фінансова проблематика – зокрема, фінансове господарство, бюджетна сфера підрадянської України. У 1954 р. став професором УТГІ, надзвичайним, а у 1957 р. – звичайним професором Українського вільного університету (Мюнхен), дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка та дійсним членом Інституту для вивчення СССР в Мюнхені. В останньому працював старшим науковим співробітником, а з 1963 р. – заступником директора. У тому ж році увійшов до складу наукової ради Товариства сприяння українській науці в Німеччині. Також брав активну участь в українському громадському житті: входив до складу Українського національно-державного союзу, Союзу українських ветеранів, був заступником голови президії його центрального комітету та представником у складі президії Української Національної Ради. Долучився до створення Енциклопедії Українознавства, зокрема, був редактором економічного відділу, написав до неї низку статей на фінансово-економічну тематику.
Нагороджений Хрестом Симона Петлюри (у 1936 р.) та Воєнним Хрестом (у 1960 р.). Похований у Мюнхені.
Автор монографій «Фінанси УССР» (1939), «Фінанси Української РСР у 1939–1954 роках» (рукопис), наукової праці (у співавторстві з К. Маєвичем і В. Садовським) «Сучасні проблеми економіки України» (1931), спогадів «Бої під Крижополем 15 серпня – 1 вересня 1919 р.» (рукопис), брошур «Наші перспективи» (1946) та «Сумні річниці (1930–1945–1955)» (1955), численних наукових статей фінансово-економічної тематики, з питань зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР у наукових збірниках і фахових пресових виданнях (друкувався українською, англійською, арабською, іспанською, німецькою, російською, турецькою та французькою мовами). У суспільно-політичних та універсальних часописах публікував науково-популярні статті такого ж тематичного спрямування.
Редакційно-видавнича діяльність: член редакційної колегії журналу «Український Економіст» (Подєбради) у 1929–1930 рр.
Публікаторська активність: «Керма» (Зальцбурґ), «Промінь» (Зальцбурґ), «Розбудова Держави» (Денвер, Гамільтон), «Студентський Вістник» (Прага), «Суспільство, Економіка, Соціяльна Політика» (Мюнхен) у 1956–1960 рр., «Сучасність» (Мюнхен, Нью-Йорк, Київ), «Тризуб» (Париж), «Український Економіст» (Подєбради); інші українські газети і журнали, які виходили в Німеччині.
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 90; Винар Б. Євген Ґловінський, 1894–1964. Український Історик. Денвер, 1964. Ч. 4. С. 48–49; Вішка О. Преса української еміграції в Польщі (1920–1939 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 57, 265, 314; Ґловінський Є. Наші перспективи. 1946. 20 с.; Коваль Р., Моренць В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ, 2015. Кн. 1. С. 143–144; Кусий Л. Ґловінський Євген Олексійович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Вип. 13. Львів, 2006. С. 118–119; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30 рр. ХХ ст.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 241.
Електронні ресурси: Бабенко Л. Оптиміст української нації. Творці історії Ржищівської землі: онлайн-книга. https://rzhyshivska-gromada.gov.ua/news/1708332460/ (дата звернення: 11.06.2025); Гловінський Євген Олексійович. Віртуальний некрополь української еміграції. https://necropolis.uinp.gov.ua/burial?id=2399339868997027006 (дата звернення: 11.06.2025); Група старшин і козаків Союзу Українських ветеранів в Зальцбурзі (Австрія). https://ounuis.info/photo-documents-f-30/167/grupa-starshyn-i-kozakiv-soyuzu-ukrayinskyx-veteraniv-v-zalczburzi-avstriya.html (дата звернення: 11.06.2025).
Світлина: Коваль Р., Моренць В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ, 2015. Кн. 1. С. 144.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 12.06.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Ґловінський Євген. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/glovinskyy-yevhen/ (дата звернення: 00.00.0000).
