Левицький Борис Васильович [19.05.1915, м. Відень, Австрія – 28.10.1984, м. Мюнхен, Німеччина] – публіцист, журналіст, редактор, історик, совєтолог, громадський і політичний діяч.
Іншомовний варіант підпису: Borys Lewytzkyj.
Псевдоніми та криптоніми: Sikora, Paul Sikora; Б. Л-кий.
Народився у сім’ї професора Бережанської гімназії Василя Левицького та Марії з Соневицьких. Навчався у народній школі та гімназії (упродовж 1925–1933 рр.) в Бережанах. У 1938 р. із дипломом магістра філософії закінчив Львівський університет. Під час студій належав до таємного гуртка «Молода Україна», очолював Союз українських студентських організацій, входив до Організації українських націоналістів (група І. Мітринги). Невдовзі після завершення навчання розпочав журналістську діяльність.
Через радянську окупацію Галичини у 1939 р. переїхав до Кракова. Згодом брав участь у формуванні українського підпілля на Волині і Поліссі. У 1942 р. деякий час перебував у Львові. Цього ж року разом з Іваном Мітрингою заснував Українську народно-демократичну партію (очолював ліве крило). Пізніше був близьким до Р. Шухевича – виконував його доручення.
Від 1945 р. перебував на еміграції у Німеччині (проживав у Мюнхені). Належав до кола співзасновником (разом з І. Багряним, Г. Костюком, І. Майстренком та ін.) Української революційно-демократичної партії. Згодом відійшов від цієї політичної сили та займався науковою діяльністю і журналістикою.
1948 р. заснував у Мюнхені Бюро дослідів внутрішніх проблем СРСР. Згодом став радником у справах СРСР Німецької соціал-демократичні партії, науковим співробітником Східноєвропейського дослідницького центру («Forschungsdienst Osteuropa») в Дюссельдорфі, Фундації ім. Фрідріха Еберта в Бонні, професором соціології факультету права і суспільно-економічних наук в Українському вільному університеті.
Член Наукового товариства імені Шевченка, німецьких наукових інституцій, зокрема: Німецького товариства вивчення Східної Європи, Економіко-політичного товариства, Товариства вивчення іноземних країн.
Автор статей у пресі суспільно-політичної проблематики, ґрунтовних наукових розвідок (понад 25 книг) на теми політичної історії України 1940-1980-х рр., а також, присвячених аналізові внутрішніх проблем СРСР та союзних держав. Ці дослідження друкувалися німецькою мовою, виходили у перекладах англійською, італійською, польською, французькою, японськоюн. Серед них: «Vom roten Terror zur Sozialistischen Gesetzlichkeit» (1961), «Die Sowjetukraine. 1944–1963» (1964), «Polityka Narodowościowa ZSSR w Dobie Churuszzowa» (1966), «Die Kommunistische Partei der Sowjetution. Portät eines Ordens» (1967), «Die rote Inquisition. Die Geschichte der sowjetischen Sicherheitsdienste» (1967), «Die sowjetische Nationalitätenpolitik nach Stalins Tod (1953–1970)» (1970), «Politische Opposition in der Sowjetunion 1960–1972. Analyse und Dokumentation» (1972), «“Sovetskij narod” – “Das Sowjetvolk”: Nationalitätenpolitik als Instrument des Sowjetimperialismus» (1983), «Politics and Society in Soviet Ukraine. 1953–1980» (1984).
Редакторсько-видавнича діяльність: редактор газети «Нове Село» (Львів) у 1938–1939 рр.; співредактор часопису «Вперед» (Мюнхен) у 1949–1956 рр.; видавець німецькомовного бюлетеня «Зміни персональні й в установах Радянського Союзу» (Мюнхен) від 1955 р.; спіредактор бюлетеня Інституту досліджень національних проблем при УВУ (Мюнхен) у 1983 р.
Публікаторська активність: «Дорога» (Львів), «Вперед» (Мюнхен), «Калуський Голос» (Калуш), «Наші Кроки», «Нове Село», «Студентський Вістник», «Студентський Шлях» (усі – Львів), «Сучасність» (Мюнхен, Ньюарк, Київ), «Український Самостійник» (Мюнхен), «Українські Вісті» (Новий Ульм, Детройт); «Die Presse» (Відень), «Die Brücke» (Мюнхен; від 1947 р. понад двадцять років штатний співпрацівник), «Kultura» (Париж), «Osteuropa» (Берлін), «Süddeutsche Zeitung» (Мюнхен; співробітник), «Viertelsjahres Berichte» (Бонн); «Русская мысль» (Париж), ін.
Література: Бережанська гімназія. Сторінки історії. Ювілейна книга. Бережани; Тернопіль, 2007. С. 673; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 233; Глаголюк В. Левицький Борис Васильович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2000. Вип. 7. С. 196–198; Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ століття: люди боротьби й ідеї: біобібліограф. довід. Львів, 2015. С. 204–205; Курилишин К. Українська легальна преса періоду німецької окупації (1939–1944 рр.): іст.-бібліогр. досліж.: у 2 т. Львів, 2007. Т. 1: А–М. С. 387; Мельник І. Сага про Левицьких. Тернопіль, 2019. 104 с.; [Некролог]. Свобода. Джерсі-Сіті, 1984. Ч. 214. С. 3; Українські часописи Львова 1848–1939 ррю: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / упоряд. М. М. Романюк, М. В. Галушко. Львів, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1939 рр. С. 136, 557; Ясь О. Левицький Борис. Українські історики ХХ століття: біобібліограф. довід. Серія «Українські історики». Київ; Львів, 2003. Вип. 2. Част. 1. С. 183.
Архівні джерела: [Автобіографія]. Державний архів Львівської області. Ф. Р-35. Оп. 6. Спр. 20 (Заяви, автобіографії українських журналістів і редакторів газет). Арк. 23, 24.
Електронні ресурси: Мазурак Я. І. Левицький Борис Васильович. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-53749 (дата звернення: 08.09.2025).
Світлина: Державний архів Львівської області. Ф. Р-35. Оп. 6. Спр. 20. Арк. 23.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 09.09.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Левицький Борис. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/levytskyy-borys/ (дата звернення: 00.00.0000).
