Підгайний Семен Олександрович [17.04.1907, станиця Новомінська, тепер Канівського р-ну Краснодарського краю, Росія – 14.11.1965, м. Торонто, Канада] – журналіст, публіцист, редактор, історик, громадський і політичний діяч.
Криптонім: С. К-ко.
Іншомовний варіант підпису: S. Pidhainy, S. O. Pidhainy.
Народився у заможній козацькій родині на Кубані. Навчався у середній школі в рідній станиці. З 1925 р. вивчав історію у Київському інституті народної освіти (тепер – Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Незадовго до завершення навчання був виключений з інституту (через соціальне походження). Завдяки підтримці викладачів та керівництва закладу був поновлений і закінчив студії 1929 р. У фокусі його наукових інтересів у той час була державотворча діяльність Б. Хмельницького.
Упродовж 1930–1933 рр. навчався в аспірантурі Харківського науково-дослідного інституту матеріальної культури. Одночасно був науковим співробітником Харківського історичного музею Слобідської України (1929–1933 рр.; тепер – Харківський історичний музей) та викладав історію України в Харківському інституті народної освіти (тепер – Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна), де згодом обійняв посаду доцента, а також у Харківському художньому інституті. Входив до складу Археографічної комісії та Комісії з вивчення соціально-економічної історії України ХVІІІ–XIX ст. при Всеукраїнській академії наук. Займався дослідницькою роботою в архівах Києва, Харкова, Москви та Ленінграда (тепер – Санкт-Петербург). Підготував до друку збірку документів з історії Бахмутських, Торських і Співаковських соляних заводів 17—18 ст. та розвідку про становище робітників на Почепівській і Шептаківській паруснополотняних мануфактурах Гетьманщини 1-ї половини 18 ст. (обидві праці не вийшли у світ).
17 січня 1933 р. був заарештований органами НКВД. Йому інкримінували участь у вигаданій підпільній організації «Союз Кубані й України». Упродовж 1933–1941 рр. перебував у тюрмах ДПУ, а після винесення вироку (8 серпня 1933 р.) – у Соловецькому таборі особливого призначення.
6 лютого 1941 р. був звільнений із забороною проживати у великих культурних та промислових осередках України. Оселився в м. Ізюм, де працював бухгалтером в артілі «Культпраця». Від листопада 1941 р. і до відступу німецьких військ проживав у Харкові. Був залучений німецькою окупаційною владою до роботи в міських структурах самоуправління та брав участь в українському громадському житті, зокрема очолював міський допомоговий комітет.
У 1943 р. переїхав до Києва, а 1944 р. емігрував до Німеччини. Там проживав у таборах для переміщених осіб. Разом з І. Багряним та іншими емігрантами заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), був заступником її генерального секретаря, а згодом членом координаційної ради центрального комітету в США і Канаді. Виконував обов’язки першого державного секретаря Державного Центру Української Народної Республіки (від 1948 р.) та представляв УРДП в Українській національній раді.
1949 р. переїхав до Канади й оселився у Торонто. Наступного року ініціював створення Союзу українців–жертв російського комуністичного терору (був його довголітнім головою) та Світової федерації українців – колишніх політв’язнів і репресованих радянським режимом (очолював її до 1955 р.). З його ініціативи та під його редагуванням у 1953 та 1955 рр. вийшли два томи видання «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book». Також ініціював видання англомовного перекладу книги І. Багряного «Тигролови».
Помер після тяжкої недуги. Похований на Prospect Cemetery у м. Торонто.
Автор спогадів брошури «З концепцій українського історичного процесу в музейній практиці» (1930), «Українська інтеліґенція на Соловках» (1947), «Недостріляні» (у 2-х ч., 1949). У пресі публікував статті історичної тематики, матеріали з актуальних суспільних проблем, спогади про перебування у тюрмах і концентраційних таборах СРСР.
Редакторсько-видавнича діяльність: співвидавець і редактор журналу «The New Review» (Торонто) у 1960-х рр.
Публікаторська активність: «Вільне Слово» (Торонто), «Гомін України» (Торонто), «Краківські Вісті» (Краків; Відень), «Наш Вік» (Торонто), «Наша Боротьба» (Новий Ульм), «Нова Доба» (Берлін), «Нова Україна» (Харків), «Нові Дні» (Торонто), «Прометей» (Детройт), «Український Вісник» (Берлін), «Українські Вісті» (Новий Ульм; Нью-Йорк); «The Ukrainian Review» (Лондон).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С 320; Григоренко В. Семен Олександрович Підгайний (посмертна згадка). Свобода. Джерсі-Сіті, 1966. Ч. 11. С. 4; Жеплинський Б. Підгайний Семен. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2005. Вип. 12. С. 323; Книга мистців і діячів української культури учасників Першої Зустрічі українських мистців Америки й Канади з громадянством у днях 3–5 липня 1954. Торонто, 1954. С. 194; Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ століття: люди боротьби й ідеї: біобібліограф. довід. Львів, 2015. С. 304; Нефьодов Д. В. Діаспорна історіографія політичних репресій міжвоєнного періоду в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.): аналіз спогадів сучасників та політв’язнів. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Запоріжжя, 2016. Вип. 45. Т. 2. С. 68–70; Оглобин О. Семен Підгайний (1907–1965). Український Історик. Нью-Йорк; Мюнхен, 1966. Ч. 3/4(11/12). С. 68–71; Семен Підгайний [некролог]. Нові Дні. Торонто, 1966. Ч. 192. С. 23; Список репресованих істориків, істориків права, етнографів, археологів, митецтвознавців, економістів. Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Париж; Чікаґо, 1962. Т. CLXXIII: Праці історично-філософічної секції. Збірник на пошану українських учених знищених большевицькою Москвою. С. 67, 95; Ясь О. В. Підгайний Семен Олександрович. Енциклопедія історії України. Київ, 2011. Т. 8: Па–Прик. С. 230–231.
Електронні ресурси: Авраменко А. М. Підгайний Семен Олександрович. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія. https://esu.com.ua/article-882308 (дата звернення: 01.12.2025); Івченко Б. Життєвий шлях Семена Підгайного: від історика-марксиста до ідейного борця з радянською владою. Справжня варта. 2025. 12 травня. https://varta.kharkov.ua/blogs/ivchenko/1228630 (дата звернення: 01.12.2025); Підгайний Семен Олександрович https://uk.wikipedia.org/wiki/Підгайний_Семен_Олександрович (дата звернення: 01.12.2025).
Світлина: Енциклопедія історії України. Київ, 2011. Т. 8: Па–Прик. С. 230.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 02.12.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Підгайний Семен. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/pidhaynyy-semen/ (дата звернення: 00.00.0000).
