Рудницький Михайло Іванович [07.01.1889, м. Підгайці, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 01.02.1975, м. Львів] – редактор, журналіст, критик, публіцист, літературознавець, педагог, письменник, перекладач.
Псевдоніми: Єраст Йордан, Мефістофель, О. Ордан, Ор. Ордан, Орест Ордан, П. Прочитан, Лесь Рибчук, Грослав Стефчин, Е. Стрийський, Ярослав Стефчин; А. Б., а. б., аб., (аб), в. г., д. з., М. Р., м. р., М-Р, м-р, (М. Р.), М. Р-ий, Мих. Р-ий, М. Руд., Мих. Руд., О. О., о. о., О. Ор., Ор., Ор. Ор., Ор-Ор., Ор-ор, Р. М., Р. м., р. м.
Народився у сім’ї нотаріуса Івана Рудницького та Іди з дому Шпіґель, єврейки за походженням. Навчався в Українській академічній гімназії у Львові, потім недовго – у гімназії в Самборі, від 1903 р. – у Бережанській гімназії, яку закінчив 1907 р. Згодом розпочав студії на правничому відділі, а 1908 р. перевівся на філософський відділ Львівського університету, який закінчив 1913 р. Водночас у 1910–1911 рр. навчався у Сорбонні. Через два роки здобув докторський ступінь.
У 1915–1918 рр. мешкав у Києві, вчителював в українських гімназіях, пізніше викладав історію філософії в Українському народному університеті. Наприкінці 1918 р. виїхав із Києва до Парижа. Деякий час працював секретарем дипломатичної місії Української Народної Республіки. Упродовж 1920–1921 рр. проживав у Лондоні, вивчав зарубіжні літератури.
Улітку 1922 р. повернувся до Львова. Працював професором французької та англійської літератури Українського таємного університету у 1922–1925 рр. та до 1939 р. Львівського університету. Водночас був дуже активним у редакційно-журналістській діяльності. 1929 р. входив до видавничої спілки «Нові Шляхи».
Восени 1939 р. був призначений завідувачем кафедри зарубіжної літератури, у січні 1940 р. – заступником декана філологічного факультету Львівського університету. Під час німецької окупації здебільшого переховувався, був домашнім учителем.
У 1944–1947 рр. продовжував завідувати кафедрою зарубіжних літератур (1945 р. затверджений професором) і одночасно виконував обов’язки декана філологічного факультету Львівського університету. Восени 1947 р. був звинувачений у націоналізмі, виключений зі Спілки письменників УРСР, звільнений з обійманих посад в університеті.
Після вимушеного «каяття» був призначений виконувачем обов’язків завідувача кафедри англійської філології, у 1955–1958 рр. – її завідувачем. Упродовж 1951–1953 рр. також виконував обов’язки декана факультету іноземних мов, у 1955–1957 рр. очолював цей факультет. За сумісництвом також викладав на кафедрі мови та літератури Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. Паралельно займався журналістською працею.
Упродовж 1958–1970, 1972–1975 рр. – професор кафедри української літератури Львівського університету. 1971 р. працював в Інституті суспільних наук АН УРСР.
Є автором збірки поезій, оповідань, низки літературно-критичних праць. Виступав із літературними, мистецькими (на теми кіно, театру, образотворчого мистецтва) рецензіями, статтями, оглядами, репортажами в українській та польській пресі.
Редакторсько-видавнича діяльність: співредактор щоденника «Діло» упродовж 1929–1939 рр. (у 1923–1929 рр. – завідувач літературного відділу газети), журналу «Світ» у 1925 р.; член (деякий час – голова) редакційної колегії часопису «Назустріч» (Львів).
Публікаторська активність: «Аматорський Театр» (Львів), «Америка» (Нью-Брітен; Філадельфія), «Визволення», «Вільна Україна» (обидва – Львів), «Вільний Голос» (Полтава), «Вітчизна» (Київ), «Воля» (Відень), «Господарсько-Кооперативний Часопис», «Громадська Думка», «Громадський Вістник», «Діло», «Життя і Знання», «Життя і Мистецтво», «Жовтень», «Жорна» (усі – Львів), «За синім океаном» (Нью-Йорк), «Зиз» (Львів), «Зміна» (Київ), «Комар», «Ленінська молодь» (обидва – Львів), «Літературна газета» (Харків; Київ), «Літературна Україна» (Київ), «Літературно-Науковий Вістник», «Літопис Червоної Калини», «Львовская правда», «Маски» (усі – Львів), «Ми» (Варшава), «Мистецтво» (Львів), «Молодь України» (Харків; Київ), «Назустріч» (Львів), «Наша Бесіда» (Варшава, Львів, Луцьк, Холм), «Нова Хата», «Новий Час», «Нові Шляхи» (усі – Львів), «Правда Украины» (Київ), «Прапор» (Львів), «Прапор» (Харків), «Радянська культура» (Київ), «Радянська Україна» (Київ; Саратов), «Радянське мистецтво» (Київ), «Радянське слово» (Дрогобич), «Радянський Львів», «Світ» (обидва – Львів), «Свобода» (Львів; Відень; Станиславів), «Службовик» (Львів), «Сучасне і майбутнє» (Київ), «Сьогочасне й Минуле», «Українська Думка», «Українська Книга» (усі – Львів), «Українське Слово» (Вінніпеґ), «Український Вістник» (Львів), «Українські вісті» (Нью-Йорк), «Чар-зілля» (Львів; Тернопіль), «Шлях» (Москва; Київ), «Шлях Нації», «Шляхи» (обидва – Львів);
«Bunt Młodych» (Варшава), «Chwila» (Львів), «Czas» (Краків), «Czerwony Sztandar» (Львів), «France et Ukraine» (Париж), «Lwów Literacki» (Львів), «Nowe Czasy» (Львів), «Nowe Widnokręgi» (Львів; Москва), «Sygnały» (Львів), «Wiadomości Literackie» (Варшава); «Вопросы литературы», «Новый мир» (обидва – Москва).
Література: Баган О. Корифей ліберальної літературної критики. Михайло Рудницький. Від Мирного до Хвильового. Між ідеєю і формою. Що таке «Молода Муза». Дрогобич: Відродження, 2009. С. 3–26; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 343; Григораш Д. Рудницький Михайло Іванович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 1998. Вип. 5. С. 276–277; Карманський П. Українська богема. Львів, 1996. С. 90; Когут С. Михайло Рудницький (1889–1975): бібліогр. покажч. Львів, 2020. 784 с.; Курилишин К. Українська легальна преса періоду німецької окупації (1939–1944 рр.): іст.-бібліогр. дослідж.: у 2 т. Львів, 2007. Т. 1: А–М. С. 250; Сварник Г., Процюк Х. Листи Михайла Матчака до Олени Степанів (1956–1958). Український визвольний рух: наук. зб. Львів, 2014. Зб. 19. С. 63; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2023. С. 274–275; Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.: іст.-бібліогр. дослідж. / уклад.: М. М. Галушко, М. М. Романюк, Л. В. Сніцарчук. Львів, 2014. Т. 4: 1911–1916 рр. С. 133; Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 334; Львів, 2020. Т. 6: 1918 р. С. 52.
Світлина: Фонди Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.
Оксана Середа
Опубліковано: 11.01.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Рудницький Михайло. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/rudnytskyy-mykhaylo/ (дата звернення: 00.00.0000).
