Сапрун Северин Михайлович [02.09.1897, с. Рибник, тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 06.08.1950, м. Париж, Франція] – редактор, публіцист, музикознавець, композитор, диригент, церковний та громадсько-культурний діяч.
Криптонім: С. С.
Народився у сім’ї священника Михайла Сапруна та Анни з дому Насальської. Його батько був високоосвіченою людиною, служив у селах Галичини – на Бережанщині, Жовківщині, Рудківщині. У 1895–1899 рр. родина жила у Рибнику, де батько мав парафію.
У неповні сім років втратив батька. Початкову освіту здобув у народній школі Яворова. Згодом родина переїхала до Перемишля. Навчався в українській державній чоловічій гімназії у Перемишлі. У тринадцять років залишився сиротою. Коли у 1914 р. розпочався наступ російських військ, разом з іншими гімназистами був переведений із Перемишля до Відня, де продовжив навчання в українській гімназії.
1915 р. вступив на теологічний факультет Віденського університету. Після виходу російських військ із Галичини повернувся додому і продовжив теологічні студії у Львівському університеті. Одночасно навчався у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (клас скрипки професора Євгена Перфецького).
1918 р. вирішив перервати університетські студії і вступив до лав Української галицької армії (отримав звання хорунжого), воював в артилерійському підрозділі. У боях під Чортковом отримав поранення і змушений був залишити військову службу.
Після завершення теологічного навчання прийняв сан священника 1921 р. й оселився із дружиною у Дрогобичі. Упродовж 1924–1939 рр. працював катехитом в учительській семінарії сестер Василіянок й у приватній українській гімназії імені Івана Франка – викладав німецьку мову, музику і спів. Ініціював шкільні, церковні та просвітянські хори у Дрогобичі – мішаний хор «Боян», хор церкви Святої Трійці, чоловічий хор Дрогобицького ремісничого товариства «Зоря», мішаний хор української приватної гімназії ім. І. Франка, дівочий хор при українській учительській приватній семінарії сестер Василіянок. Був співорганізатором і першим диригентом «Дрогобицького Бояна», очолював дрогобицьку філію Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка до 1931 р.
Із приходом радянської влади викладав у музичній школі Дрогобича скрипку та музичну грамоту. Дізнавшись про те, що за ним почали стежити органи НКВС, імітував переїзд до Львова, а сам переховувався у Дрогобичі (у будинку місцевого лікаря-єврея).
Наприкінці 1941 р. разом із родиною переїхав до Львова. Долучився до започаткування Інституту народної творчості і до 1944 р. його очолював. 1942 р. він організував Краєвий конкурс хорів, присвячений 100-річчю М. Лисенка. 1942 р. був засновником розважального театру «Веселий Львів», 1943 р. – співініціатором Української академії мистецтв (Hoheren Kunstmalerfachstudien) у Львові.
1943 р. зголосився військовим капеланом до української дивізії «Галичина», однак за станом здоров’я був комісований і призначений головним духівником «Українського юнацтва протилетунської оборони». 1944 р. подав рапорт на відставку і вирішив зосередитися на цивільному душпастирському служінні.
Емігрував з родиною на Захід, спершу перебував у Відні. Згодом переїхав до м. Фельдкірх, де виконував обов’язки декана греко-католицької громади землі Форарльберґ.
1946 р. за наказом керівництва УГКЦ переїхав до Франції, осів у Парижі. Після передчасної смерті наймолодшого сина Романа у червні того ж року стан його здоров’я різко погіршився. Попри погане самопочуття, продовжував своє служіння. Був піднесений до сану архипресвітера та 1947 р. призначений Апостольським візитатором української католицької місії в Західній Європі.
Не полишив і громадсько-культурної діяльності – започаткував хор при храмі Св. Володимира. Помер передчасно після тривалої хвороби. Похований у Парижі.
Є автором праць «Людвик Бетовен» (1927), «Про українського композитора Кирила Стеценка» (1930), «Святий Боже» (1942). У пресі публікував статті музичної, краєзнавчої та релігійної тематики.
Редакторсько-видавнича діяльність: ініціатор і співредактор журналу «Боян» (Дрогобич, Львів) у 1929–1930 рр.; редактор католицького квартальника «Слідами святої малої» (Буа-Коломб) у 1948 р.
Публікаторська активність: «Боян» (Дрогобич, Львів), «Нова Зоря» (Львів), «Слідами святої малої» (Буа-Коломб), «Українські Вісти» (Львів).
Література: Дрогобицька українська гімназія імені Івана Франка 1918–1944 рр. / упоряд.: Л. Дутко-Слонська, Л. Ковалів-Гаврищак, Н. Петричка-Гарбузюк, І. Невмержицька. Дрогобич, 2014. С. 130; Дроздовська О. Сапрун Северин. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2001. Вип. 8. С. 255–256; Крижановський Я. Велика Людина і Великий Патріот. Слово. Дрогобич, 2006. № 1(26). С. 35–37; Крушельницька Л. І. Рубали ліс… Спогади галичанки. Львів: Астролябія, 2018. С. 279; Пацлавський В. Отець Северин Сапрун (Фраґмент споминів про культурне життя Дрогобиччини на грані двох світових воєн). Дрогобиччина – земля Івана Франка. Ню Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1973. Т. 1. С. 721–725; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2023. С. 279; Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі. 1895–1995. Дрогобич, 1995. С. 243; Шнерх С., Довгалюк І., Дацько О. Родина Сапрунів – родина музикантів, співаків, громадських діячів. Український родовід: Матеріали генеалогічної конференції 2–4 грудня 1995 р. / упоряд. Адріана Огорчак. Львів, 2001. С. 76–79.
Електронні ресурси: Береза Р. Северин Сапрун. https://www.facebook.com/roman.bereza.235524/posts/pfbid0N72XBr6NWYk86kr676hqa13wdyckPtJVbqLDocyQTqUVFmckeNzQ6PgiPGsGCjnNl (дата звернення: 28.10.2025); Сеник О. Душа наповнювалася Богом і діяв розум для людей (до 125-х роковин народження о. Северина Сапруна). https://ddmu.org.ua/news/dusha-napovnyuvalasya-bohom-tvoryv-i-diyav-rozum-dlya-lyudey-do-125-kh-rokovyn-narodzhennya-o (дата звернення: 27.10.2025).
Світлина: https://www.facebook.com/photo?fbid=1322105338241783&set=a.119256768526652 (дата звернення: 26.10.2025)
Оксана Середа
Опубліковано: 28.10.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Сапрун Северин. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/saprun-severyn/ (дата звернення: 00.00.0000).
