Степовий Олесь [1905, м. Перемишль, тепер Польща – 24.08.1933, м. Перемишль] – редактор, журналіст, критик, публіцист, фейлетоніст, актор, режисер.
Справжнє ім’я і прізвище: Лев Ґлова.
Криптоніми: О. С., О. Степ., Ол. Ст., Ол. Ст-вий, Ол. Ст-ий, Ол. Степ., ст.
Навчався в Українській державній гімназії у Перемишлі. Після Першої світової війни зовсім юним вступив до театру «Штука» під керівництвом Миколи Айдарова, який був сформований з акторів, вояків російської армії, що потрапили в полон і були інтерновані польським урядом. Після його ліквідування деякий час грав у театрі Ніни Бойко. На початку 1920-х рр. виступав в Українському придніпрянському театрі Ольги Міткевич, остаточно прибравши собі ім’я Олесь Степовий.
Коли 1925 р. у Перемишлі було створене Драматичне товариство ім. Лесі Українки під мистецьким проводом Миколи Ґурського, він невдовзі до нього приєднався. Згодом з Олександром Пухальським заснував літературно-мистецький театр ревії «Блескотінь», який діяв упродовж 1927—1928 рр. і був першим українським театром-ревю у Східній Галичині. У цей же час розпочав активну публіцистичну (як фейлетоніст) і журналістську діяльність.
Восени 1931 р. разом із дружиною Марією з дому Ковман приєднався до невеликого театрального колективу під керівництвом Івана Волощука, який зупинився у Перемишлі. У листопаді цей театр отримав назву «Заграва» і він став у ньому режисером, а з лютого 1932 р. – його керівником.
Через злидні і постійні нервові переживання несподівано захворів влітку 1933 р. на туберкульоз. Похований на місцевому цвинтарі у Перемишлі.
Є автором понад сімдесяти публікацій у пресі, серед яких аналітичні та дискусійні статті про становище і перспективи українського театру, потребу реформування репертуару, здобутки фільмового мистецтва, фейлетони, есе, замальовки, нариси, рецензії, подорожні нотатки. Вів окремі рубрики репортажів із мандрівок у львівських газетах.
Редакторсько-видавнича діяльність: редактор театрального відділу у журналі «Кіно» (Львів) у 1932–1933 рр.
Публікаторська активність: «Діло», «Зиз», «Кіно», «Література й Мистецтво» (додаток «Нового Часу»), «Новий Час» (власний кореспондент) (усі – Львів), «Свобода» (Джерсі-Сіті).
Література: Блавацький В. Із театральних споминів. Київ. Філадельфія, 1953. Ч. 1. С. 29; Посмертні згадки. Лев Ґлова Степовий. Діло. 1933. 30 серп. С. 4; Ревуцький. В орбіті світового театру. Київ; Харків; Нью-Йорк, 1995. С. 149; Середа О. Багатогранність таланту Олеся Степового як журналіста і критика. Народознавчі зошити. 2025. № 2. С. 439–450; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2022. С. 290; Шашаровський В. Олесь Степовий. Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва 1915–1991: у 2 т. / за ред. Г. Лужницького, Л. Полтави. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1992. Т. 2. С. 187–189.
Світлина: Кіно. 1932. Ч. 11/12. С. 14.
Оксана Середа
Опубліковано: 18.07.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Степовий Олесь. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/stepovyy-oles (дата звернення: 00.00.0000).
