Вітошинська Ольга Любомира [27.11.1908, с. Бабичі поблизу Перемишля, нині Польща – 30.06.2000, м. Мелан, Франція] – журналістка, публіцистка, критикиня, перекладачка, громадська діячка.
Дівоче прізвище: Гаращак.
Варіанти підпису: Люба Гаращак.
Псевдоніми та криптоніми: Софія Наумович; С. Н.
Народилася у сім’ї Івана Гаращака та Юлії з дому Кіт. Старша сестра письменниці та публіцистки Оксани Керч.
Здобувши початкову освіту, навчалася у гімназії Сестер Василіянок у Львові, де вступила до Пласту і краєзнавчого товариства «Плай». Також закінчила Торговельну школу. 1930 р. почала студії на філологічному факультеті Львівського університету. Належала до Гуртка україністів, Організації українських націоналістів. Деякий час працювала медсестрою в одній із лікарень Львова.
1940 р. за участь у національному підпіллі була заарештована органами НКВС і ув’язнена у Львові (на Замарстинові). Влітку 1941 р. під час хаотичного відступу радянських військ їй вдалося звільнитися з в’язниці.
Під час німецької окупації працювала секретаркою режисера Володимира Блавацького. Продовжувала свою громадську і журналістську діяльність.
Влітку 1944 р., аби уникнути переслідувань, емігрувала до Німеччини, навчалася в Українському вільному університету у Мюнхені.
Згодом перебралася до Франції, осіла в Парижі. Студіювала в Національному інституті східних мов і цивілізацій. Була співзасновницею Союзу українок Франції, входила до Міжнародного руху матерів. 1947 р одружилася з правником і журналістом Борисом Вітошинським, теж членом ОУН.
1948 р. разом із чоловіком переїхала до Буенос-Айреса (Аргентина), де занурилася в українське громадсько-культурне життя. Активно публікувалася в еміграційній пресі.
1956 р. повернулася до Парижа, де продовжила журналістську та наукову діяльність. У 1970 р. закінчила Університет Сорбонна. 1973 р. захистила там докторську дисертацію на тему «Дон Жуан» Мольєра і «Камінний господар» Лесі Українки». Упродовж 1974–1991 рр. ініціювала п’ять міжнародних конференцій української тематики. Похована на цвинтарі Жамбвіль поблизу Парижу.
Є авторкою повістей «Королева» (1969), «Неперожний Лев» (1991), праці «Сусіди й меншини» (1994), низки літературознавчих праць. У пресі опублікувала понад 2840 аналітичних статей, критичних оглядів, рецензій, заміток літературознавчої, культурологічної, історичної, політичної та виховної тематики.
Редакторсько-видавнича діяльність: редакторка жіночої сторінки у тижневиках «Українець у Франції» (Париж) в 1944–1948 рр., «Українське Слово» (Буенос-Айрес) у 1948–1956 рр.
Публікаторська активність: «Америка» (Нью-Брітен, ін.), «Вісник» (Нью-Йорк), «Визвольний Шлях» (Лондон), «Всесвіт» (Харків, Київ), «Гомін України» (Торонто), «Естафета» (Нью-Йорк, Торонто), «Львівські Вісті» (Львів), «Народна газета» (Київ), «Наше Життя» (Філадельфія, Нью-Йорк), «Новий Шлях» (Едмонтон, Саскатун, Вінніпег, Торонто), «Нові Дні» (Торонто), «Овид» (Чикаґо), «Свобода» (Джерсі-Сіті), «Слово» (Торонто), «Студентський Шлях» (Львів), «Сучасність» (Нью-Йорк), «Українець у Франції» (Париж), «Українська Думка» (Лондон), «Українське Слово» (Буенос-Айрес), «Українські Вісти» (Львів), «Шлях перемоги» (Львів), «Шлях Перемоги» (Мюнхен).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 70; Вітошинська Л. Ольга Вітошинська [некролог]. Наше Життя. Нью-Йорк, 2000. Ч. 9. С. 27; Вітошинська О. Сусіди й меншини. Лондон; Париж, 1994. 108 с.; Геник С. 150 видатних українок. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. С. 35; Данилишин М. Українці в Арґентині. Buenos Aires, 1979. С. 204; Д-р Ольга Вітошинська. Громадська діячка і журналістка. Українка в світі. Детройт, 1980. Ч. 1. С. 27–28; О. К. Померла Ольга Вітошинська. Свобода. Джерсі-Сіті, 2000. 11 серп. С. 30; Романюк М. Вітошинська (Гаращок) Ольга. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2004. Вип. 11. С. 59–60; Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості: словник-довідник / упорядк. В. А. Просалової. Донецьк, 2012. С. 71–72.
Електронні ресурси: Гаєвой М. «Desiderata» Люби Гаращак: штрихи до ролі жінки крізь призму націоналізму. Історична правда. https://www.istpravda.com.ua/columns/2020/03/18/157187 (дата звернення: 16.11.2025); Наумович Софія. Бібліотека української літератури УкрЛіб. https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=26741 (дата звернення: 16.11.2025); Стех Я. Підпільник, політв’язень, вчений у спогадах сучасників: проф.Борис Вітошинський. Український погляд. https://ukrpohliad.org/blogs/pidpilnyk-politv-yazen-vchenyj-u-spogadah-suchasnykiv-prof-boryts-vitoshynskyj.html (дата звернення: 16.11.2025); Фільц Б. Вітошинська Ольга-Любомира. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія. https://esu.com.ua/article-34998 (дата звернення: 17.11.2025).
Світлина: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=26741
Оксана Середа
Опубліковано: 17.11.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Вітошинська Ольга Любомира. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/vitoshynska-olha-liubomyra (дата звернення: 00.00.0000).
