Ярема Яким Якимович [23.09.1884, с. Арламівська Воля, тепер Яворівського р-ну Львівської обл. – 15.12.1964, м. Львів] – редактор, літературознавець, педагог, психолог, громадський діяч.
Криптоніми: А., А. А., Я. А-і, Я., Я. Я., я. я.
Народився в сім’ї Якима та Франциски (з дому Чутка) Ярем. Небіж освітнього й громадського діяча Олекси Яреми.
Навчався в Перемишльській українській державній гімназії (1895–1903), на філософському факультеті Львівського університету (1903–1906) та в університеті м. Грац (Австрія), де у 1906–1908 рр. студіював германістику. Після завершення навчання здобув право викладати німецьку, старогрецьку та латинську мови у середніх навчальних закладах.
У 1908–1909 рр. проходив військову службу. Після повернення до цивільного життя розпочав педагогічну діяльність. Викладав у гімназіях Самбора й Тернополя, займався дослідницькою роботою (вивчав творчість М. Шашкевича, Т. Шевченка, І. Франка) та громадською діяльністю. Був секретарем тернопільської філії товариства «Учительська громада», членом товариства «Рідна школа» і Товариства наукових викладів ім. П. Могили.
Під час Першої світової війни служив лейтенантом артилерії австро-угорського війська. У березні 1915 р. потрапив у російський полон, перебував у таборі військовополонених у Саратові до весни 1917 р. Того ж року переїхав до Києва, вступив до української армії й брав участь у подолання більшовицького заколоту.
У листопаді 1918 р. повернувся до Перемишля й одразу долучився до боротьби за державну незалежність Західноукраїнської Народної Республіки: був сотником 12-ї гірської бригади ІІІ корпусу Української галицької армії.
У травні 1919 р. разом із підрозділом відступив до Чехословаччини, де понад два роки перебував у таборі для інтернованих українських військовиків у м. Німецьке Яблонне. Очолював просвітній гурток, організував освітні курси, зокрема вищої освіти, на яких тут читав лекції з історії України, психології, іноземних мов. Наприкінці жовтня 1920 р. став співорганізатором і головою Пресової кватири при Українській бригаді.
З жовтня 1921 р. проживав у Празі. Через рік захистив дисертацію в Карловому університеті, здобувши ступінь доктора філософії (філологія). Тема: «Чеський романтизм і відродження української літератури в Галичині».
Впродовж 1923–1930 рр. викладав в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова: спочатку – професор кафедри філософії, а з липня 1925 р. – завідувач кафедри педагогічної психології. У 1925–1927 рр. був директором української гімназії, що діяла у Празі, а згодом у м. Ржевніце. Брав участь у наукових конференціях (зокрема в Українському науковому з’їзді в Празі, жовтень 1926 р.), публікував дослідження з психології у наукових збірниках («Праці Українського Високого Педаґоґічного Інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі», ін.). Займався громадською роботою. Був членом Українського громадського комітету (1924 р. обраний до складу Мирового суду). У 1923 р. спільно з Д. Чижевським та М. Шаповалом заснував Соціологічне товариство (заступник голови й член президії). У 1925–1926 рр. входив до складу Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Також брав активну участь у роботі Українського інституту громадознавства, а 1926 р. вступив до Союзу українських організацій у Чехословаччині.
1930 р. повернувся до Галичини. До початку Другої світової війни викладав у Тернопільській приватній українській гімназії «Рідної Школи». Обирався членом і головою Тернопільського повітового союзу гуртків «Рідної Школи», членом Головної управи цього товариства. Ініціював створення й очолив Подільський краєзнавчий музей при тернопільській філії товариства «Рідна Школа» (1932 р.), а в 1936 р. входив до комісії для середніх шкіл при її Головній управі. Співпрацював з українською педагогічною та суспільно-політичною пресою.
З приходом радянської влади був призначений директором 1-ї Тернопільської середньої школи. У січні 1940 р. переїхав до Львова, де працював на кафедрі німецької філології Львівського університету. Згодом, на запрошення М. Возняка, обійняв посаду старшого наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Під час німецької окупації викладав німецьку мову на Державних технічних фахових курсах і продовжував наукову дільність.
З серпня 1944 р. відновив працю у Львівському університеті та Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка. 1948 р. йому було присвоєно науковий ступінь кандидата філологічних наук. Від 1950 р. працював у Львівському зооветеринарному інституті, де з грудня того ж року очолював кафедру іноземних мов. Займався дослідженням творчості В. Стефаника, І. Франка, М. Шашкевича, Т. Шевченка.
Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (від 1940 р.). Похований на Личаківському цвинтарі.
Автор праць, серед яких: «Маркіян Шашкевич як лірик-поет» (1911), «“Мойсей” – поема І. Франка» (1912), «Уява Шевченка» (1914), «Вступ до філософії» (1924), «Провідні ідеї фільософії Томи Масарика» (1925), «Психографія в школі» (1925), «Педаґоґічна психольоґія» (1928), «Дитячі переживання і творчість Шевченка зі становища психоаналізи» (1933), «Українська духовність в її культурно-історичних виявах» (1937), «Іван Франко і “Фауст” Гете» (1954), «Іван Франко і творчість Генріха Гейне» (1960). Упорядник збірника «Україна в таборі» (1920), підручників з філософії та педагогічної психології для вищих шкіл, «Читанки для українського народу» (1923), «Німецько-українського підручного словника» (1941) та «Російсько-українського ветеринарного словника» (1964).
У пресі публікував статті суспільно-політичної, культурологічної, педагогічної, психологічної тематики, спогади про події Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр., нариси про відомих постатей українського громадсько-культурного простору, рецензії та переклади українською мовою творів іноземних авторів.
Редакторсько-видавнича діяльність: видавець часописів «Голос Табора» (Німецьке Яблонне) у 1920 р. і «Український Стрілець» (Німецьке Яблонне) у 1920–1921 рр.
Публікаторська активність: «Визволення» (Прага), «Голос Табора» (Німецьке Яблонне), «Діло» (Львів), «Жовтень» (Київ), «Книголюб» (Прага), «Літературна газета» (Київ), «Надсянська Земля» (Перемишль), «Наша Школа» (Львів; Чернівці), «Радянське літературознавство» (Київ), «Радянський Львів» (Львів), «Рідна Школа» (Львів), «Україна» (Київ), «Українська Школа» (Львів; співробітник), «Український Стрілець» (Німецьке Яблонне).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХ ст. Львів, 2023. С. 432; Гапон Н., Ляшкевич П. Ярема Яким Якимович. Шевченківська енциклопедія: в 6 т. Київ, 2015. Т. 6: Т–Я. С. 1103–1104; Головацький І. Ярема Яким. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2000. Вип. 7. С. 388–390; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ, 1969. С. 556; Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ століття. Люди боротьби й ідеї: біобібліограф. довід. Львів, 2015. С. 441–442; Кравченюк О. Яким Ярема (1884–1964). Шляхами Золотого Поділля. Тернопільщина і Скалатщина: реґіональний іст.-мемуарн. зб. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1983. Т. 3. С. 587–590; Курилишин К. Часопис «Діло» (Львів, 1880–1939 рр.): матеріали до біобібліографії. Дрогобич, 2023. Т. 8: 1923–1930 рр. С. 668; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30-ті рр. ХХ ст.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 76, 139, 261; Сидоренко Н. М. Національно-духовне самоствердження: у 3 ч. Київ, 2000. Ч. ІІ: Преса інтернованих українців та цивільної еміграції (Чехія, Польща, Румунія, Єгипет, 1919–1924). С. 15; Українська книга в Галичині, на Буковині, Закарпатті, Волині та і еміграції 1914–1939: бібліограф. покажч. / уклад.: Л. І. Ільницька (кер. проекту), Т. М. Дубова, Л. Я. Кужель, І. В. Морозова, Н. А. Рибчинська. Львів, 2010. Т. 1: 1914–1919. С. 83; Львів, 2012. Т. 2: 1920–1923. С. 716; Львів, 2018. Т. 4: 1928–1931. Кн. 1: 1928–1929 С. 211, 241, 425; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2024. Т. 8: 1920 р. / уклад. М. М. Комариця, Н. М. Кулеша. С. 321, 322, 323; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. досілдж. / упоряд.: М. М. Романюк, М. В. Галушко. Львів, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1939 рр. С. 279; Щербак Л., Ярема С. Ярема Яким Якимович. Тернопільський Енциклопедичний Словник. Тернопіль, 2008. Т. 3: П–Я. С. 689–690; Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі. До сторіччя заснування. 1898–1998 / Підбір, упорядкування та редакція текстів і коментарі С. Яреми. Тернопіль; Львів, 1998. С. 460–468; Яким Ярема. / упорядкув., ред і прим. С. Яреми. Львів, 2003. 244 с.; Encyclopedia of Ukraine. Toronto; Buffalo; London, 1984. Vol. V. P. 746.
Електронні ресурси: Гончаренко О. А. Ярема Яким Якимович. Велика українська енциклопедія. https://vue.gov.ua/Ярема,_Яким_Якимович (дата звернення: 28.10.2025).
Світлина: Яким Ярема / упорядкув., ред і прим. С. Яреми. Львів, 2003. Вклейка.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 27.01.2025.
Оновлено: 29.10.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Ярема Яким. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/yarema-yakym/ (дата звернення: 00.00.0000).
