Їжик Семен Іванович [17.03.1913 р. с. Висоцько Нижнє, тепер с. Нижнє Висоцьке Самбірського р-ну Львівської обл. – 07.05.1995, м. Вінніпеґ, Канада] – редактор, журналіст, радіопродюсер, священник, церковний та громадський діяч.
Варіант правопису прізвища: Іжик.
Пластове псевдо: Китаєць.
Народився у сім’ї Івана і Катерини (з дому Бродич) Їжиків. У 1927 р. закінчив народну школу й розпочав навчання в Українській академічній гімназії у Львові.
У цей час вступив до Пласту й брав участь у діяльності нелегальної організації «Юнацтво» (структурного підрозділу Організації українських націоналістів). Через це зазнав переслідувань з боку польської поліції та був виключений з гімназії. Продовжив здобувати освіту в приватній польській гімназії у Турці. 1933 р. був вдруге заарештований і засуджений до одного року тюремного ув’язнення.
Після звільнення навчався в Малій духовній семінарії в Рогатині, яку закінчив 1935 р. Упродовж 1935–1940 рр. здобував богословську освіту в Перемишльській духовній семінарії.
У червні 1939 р. висвячений на диякона єпископом Йосафатом Коциловським, а 1940 р. – рукоположений у священничий сан єпископом Григорієм Лакотою.
Впродовж 1940–1942 рр. душпастирював і працював учителем на Лемківщині: у селах Бережки та Дверник. У 1942 р. був заарештований гестапо за зв’язок з українським національним підпіллям.
Три роки провів у німецьких концентраційних таборах: Берґен-Бельзен, Бухенвальд, Ґросс-Розен. Після звільнення у травні 1945 р. оселився у Ганновері (Німеччина). Відновив душпастирську діяльність, став одним з організаторів табору для переміщених осіб імені Лисенка, таборових шкіл, літніх осель, Пласту.
У жовтні 1947 р. на запрошення архиєпископа Василія Ладики переїхав до Канади. Виконував священничі обов’язки у різних парафіях Вінніпезької архиєпархії, працював учителем. Від 1950 р. був довголітнім настоятелем української греко-католицької парафії у м. Россдейл неподалік Вінніпеґа. Водночас служив у церкві Христа Царя у Вінніпезі (від 1962 р.).
Душпастирську роботу поєднував із громадською, редакційною та журналістською діяльністю. Зокрема був засновником, редактором, кореспондентом пресових видань, керував українською радіостанцією «Голос Батьківщини», а від 1955 р. – «Голос України». Вів радіопрограми «Голос Церкви» та «Голос рідного краю» (впродовж 1950–1995 рр.; десять років був її керівником). У 1975–1995 рр. був продюсером та ведучим щотижневої української телепрограми на канадському телевізійному каналі «Channel 13».
Брав активну участь у діяльності мирянських та світських організацій: Братство українців-католиків Канади, Ліга українських католицьких жінок Канади, Централя українців-католиків, Комітет українців Канади (член президії і контрольної комісії), Наукове товариство імені Шевченка, Український народний союз, Спілка українських журналістів, Канадійський етнічний пресовий клуб (від березня 1979 р. – голова), Спілка української молоді, Пласт, кредитні кооперативи «Віра», «Карпатія» і «Поступ», ін. Також був членом Антибільшовицького блоку народів (засновник і голова), Комітету українських політичних в’язнів, Ліги визволення України, Ліги українських політичних в’язнів, Світової ліги українських політичних в’язнів (генеральний секретар).
Постійний учасник конгресів Комітету українців Канади та Світового конгресу вільних українців. Виступав з промовами на різних українських заходах.
Нагороджений Шевченківською медаллю Комітету українців Канади та відзнаками генерал-губернатора Канади і мера Вінніпеґа.
Автор спогадів «Сміючись крізь сльози» (1961), «У стіп кардинала ісповідника» (1965), збірки фейлетонів «Сем Шило пише» (1963). У пресі публікував статті на релігійні, громадські, політичні теми, фейлетони.
Редакторсько-видавнича діяльність: засновник і редактор журналу «Мій Приятель» (Вінніпеґ) у 1949–1975 рр.; співредактор (1959–1961 рр.), головний редактор (1961–1995 рр.) газети «Поступ» (Вінніпеґ); член редакційної колегії журналу «Літопис Бойківщини» (Філадельфія) у 1970–1990-х рр.
Публікаторська активність: «Будучність Нації» (Йорктон), «Наш Приятель» (Львів), «Поступ» (Вінніпеґ), «Свобода» (Джерсі-Сіті), «Українські Вісті» (Новий Ульм; Детройт).
Література: 25 років на службі Богові (З приводу Ювілею о. редактора Семена Іжика). Свобода. Джерсі-Сіті, 1965. Ч. 102. С. 4; Держко І. Іжик Семен Іванович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2004. Вип. 11. С. 163–164; Їжик С. Сміх крізь сльози: Спомини з років 1939–1947. Вінніпеґ, 1961. 207 с.; О. митрат Семен Їжик. Вісті Комбатанта. Торонто; Нью-Йорк, 1995. Ч. 4. С. 124; Отець митрат Семен Іжик очолює етнічний Пресовий Клюб Манітоби. Свобода. Джерсі-Сіті, 1979. Ч. 70. С. 1; Парафія в Канаді вшанувала свого пароха о. С. Іжика. Свобода. Джерсі-Сіті, 1975. Ч. 33. С. 4; Рахманний Р. Вірний син Української Церкви і Вітчизни. Свобода. Джерсі-Сіті, 1989. Ч. 103. С. 4.
Електронні ресурси: Їжик Семен. https://uk.wikipedia.org/wiki/Їжик_Семен (дата звернення: 06.03.2026); Матяш І. Б. Їжик Семен. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-12956 (дата звернення: 06.03.2026).
Світлина: Їжик С. Сміх крізь сльози: Спомини з років 1939–1947. Вінніпеґ, 1961. С. 6.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 06.03.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Їжик Семен. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/yizhyk-semen/ (дата звернення: 00.00.0000).
