Врецьона Євген Омелянович [01.10.1905, м. Винники, тепер у складі м. Львів – 04.02.1975, м. Базель, Швейцарія] – редактор, публіцист, журналіст, громадсько-політичний діяч.
Варіант правопису імені: Евген.
Криптонім: Е. В.
Пластове псевдо: Ґанді.
Підпільні псевдо: Беран, Волянський, Ґенко, Турчин.
Народився у сім’ї унтер-офіцера австрійської армії Омеляна Врецьони та Марії з дому Банах. Старший брат лікаря та оунівця Володимира Врецьони. Зростав у сім’ї, де дітям прищеплювали патріотичні цінності: батько згодом був офіцером Української галицької армії.
Навчався в Українській академічній гімназії у Львові, яку закінчив 1926 р. Ще гімназистом вступив до Пласту, був у самостійному гуртку імені Бою під Крутами, від 1928 р. належав до куреня Лісових Чортів. Після закінчення гімназії вступив до Вищої технічної школи у Празі і влітку 1933 р. здобув фах інженера-хіміка.
У 1927 р. став членом Української військової організації, відтоді мав тісний зв’язок із Євгеном Коновальцем. У 1929 р. вступив до Організації українських націоналістів. У лютому 1930 р. став керівником військово-вишкільної референтури Крайової Екзекутиви ОУН.
У 1930 р. кілька разів арештовувався польською поліцією. У червні 1931 р. опинився на лаві підсудних у зв’язку з підозрою в причетності до підготовки нападу на радянське консульство у Львові. У липні був звільнений за браком доказів.
На початку 1930-х рр. був одним із засновників української спортової організації «Дніпро» у Винниках. Влітку 1933 р. брав участь у Конференції Проводу ОУН у Берліні як співпрацівник Проводу ОУН.
У липні 1934 р. був ув’язнений і до квітня 1936 р. перебував у концтаборі Береза Картузька. Після звільнення влаштувався діловодом у банк для української кооперації «Промбанк». У другій половині 1930-х рр. влаштував у Винниках нелегальну лабораторію з виготовлення вибухівки для ОУН.
У серпні 1938 р. прибув до Ужгорода. Упродовж 1938–1939 рр. організовував військові частини на Карпатській Україні. Разом з іншими колишніми членами Крайової Екзекутиви ОУН (Іваном Ґабрусевичем, Михайлом Колодзінським, Зеноном Коссаком, Романом Шухевичем, Олексою Гасином) входив до т. зв. групи «крайовиків» ОУН. Був одним із членів Генерального штабу Карпатської Січі та керівником розвідувального відділу. У лютому 1939 р. отримав звання чотара, а згодом був призначений на посаду інспекційного старшини Хустського гарнізону Карпатської Січі. У середині березня 1939 р. потрапив в угорський полон, зазнав катувань.
Після звільнення виїхав до Праги, згодом жив у Відні, із кінця 1939 р. – у Кракові, продовжуючи громадсько-політичну діяльність. Одружився з Ольгою Лобшинецькою.
Після розколу ОУН у лютому 1940 р. став членом ОУН(б). У 1941 р. був одним із організаторів Українського національного комітету у Кракові.
Наприкінці червня 1941 р. у складі похідної групи ОУН(б) перейшов лінію кордону і опинився у Львові. Вступив до Української народної міліції (УНМ) та очолював міську команду УНМ до моменту її розколу у серпні того ж року.
Належав до Проводу ОУН(б), деякий час очолював Службу безпеки ОУН(б). У 1942 р. брав активну участь у створенні Української повстанської армії (УПА). Як член реферантури зовнішніх зв’язків ОУН у 1943–1944 рр. займався налагодженням контактів із закордонними середовищами. У 1943 р. був серед тих, хто вів перемовини між УПА та Армією Крайовою у Львові. У грудні 1943 р. був у складі української делегації на переговорах у Будапешті щодо співпраці між угорськими військами та УПА.
У липні 1944 р. обраний членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). У серпні того ж року виїхав із родиною на Захід. За рішенням УГВР був скерований наприкінці 1944 р. до Італії для налагодження міжнародних контактів. Проживав у м. Трієст до березня 1945 р., а згодом під час переходу кордону до Швейцарії був інтернований швейцарською владою і деякий час утримувався у таборах праці. Після звільнення перевіз із табору свою дружину і сина до Швейцарії.
У 1948–1950 рр. виконував обов’язки президента Закордонного Представництва УГВР. Працював інженером-хіміком у фармацевтичній фірмі «Ciba-Geigy» аж до виходу на пенсію. Водночас продовжував займатися громадською і журналістською діяльністю. Помер від серцевого нападу під час мандрівки горами Швейцарії. Похований у м. Базель.
Володів німецькою, французькою, італійською, англійською та угорською мовами. Є автором підручника, присвяченого маршовій техніці, заправі й змаганням «Змагові марші» (1940). У пресі публікував статті суспільно-політичної, технічної та історичної тематики.
Редакційно-видавнича діяльність: відповідальний редактор тижневика «Готові» (Львів) у травні–червні 1934 р.; член редакційного колективу часопису «Технічні Вісти» (Львів) у 1936–1938 рр.
Публікаторська активність: «Вісник ООЧСУ» (Нью-Йорк), «Геть з большевизмом», «Готові», «Студенський Шлях», «Технічні Вісти» (усі – Львів), «Сучасна Україна» (Мюнхен), «Сучасність» (Мюнхен, Ньюарк, Київ), «Українська Трибуна» (Мюнхен).
Література: Байцар А. Видатні винниківчани: наук.-краєзн. вид. Львів; Винники, 2012. С. 48–53; Байцар А. Винниківчани в лавах ОУН-УПА. Винниківський Вісник. 2013. Січ.–Лют. С. 3; Байцар А. Історія Винник в особах: наук.-краєзн. вид. Винники; Львів, 2017. С. 54–59; Врецьона Є. Мої зустрічі з полковником. Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974. С. 466–481; Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / ред. і упоряд. Микола Посівнич. Тернопіль, 2011. С. 433; Євген Врецьона. Фраґменти з життя і боротьби / упоряд. О. Панченко. Гадяч, 2006. 323 с.; Лісові Чорти: їх життя і буття. 1922–1945: Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх шістдесятиріччя. Вашинґтон; Нью-Йорк; Торонто, 1983. С. 29, 31, 48, 53, 55, 220; Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Київ, 2007. C. 253, 329, 646; Пагіря О. Карпатська Січ: військове формування Карпатської України. Київ, 2010. С. 33; Патриляк І. «Встань і борись! Слухай і вір…»: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939–1960): монографія. Львів, 2012. С. 57, 124; Трофим’як Б. Гімнастично-спортивні організації у національно-визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ ст. – перша пол. ХХ ст.): монографія. Тернопіль, 2001. С. 575; Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р.: збірник документів і матеріалів / упоряд. Орест Дзюбан. Львів; Київ, 2001. С. 59, 153.
Електронні ресурси: Панченко О. І. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія. Київ, 2006. https://esu.com.ua/article-29967 (дата звернення: 23.07.2026); Скрипник О. Євген Врецьона. Шеф розвідки «Закордонного центру ОУН». Історична правда. 2023. 14 лют. https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/02/14/162391 (дата звернення 10.07.2026); Якимович Б. З. Врецьона Євген. Енциклопедія історії України: електронна версія. Київ, 2003. Т. 1: А–В. https://www.history.org.ua/?termin=Vretsona_Y (дата звернення: 23.07.2026).
Світлина: http://baitsar.blogspot.com.
Оксана Середа
Опубліковано: 28.07.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Врецьона Євген. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/vretsona-yevhen (дата звернення: 00.00.0000).
