Нижанківський Степан Остапович [03.01.1897, с. Довжанка, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 09.06.1931, м. Львів] – редактор, публіцист, правник, громадсько-політичний діяч.
Варіанти правопису імені та прізвища: Стефан, Нижанковський, Ніжанковський, Ніжанківський.
Народився у сім’ї священника, композитора, хорового диригента і кооперативного діяча Остапа Нижанківського та Галини-Олени з дому Бачинської. Молодший брат композитора і музичного критика Нестора Нижанківського.
У дитячі роки проживав в селах Качанівка (тепер – Тернопільського р-ну), Дуліби і Завадів (обидва тепер – Стрийського р-ну), а від 1908 р. – у Стрию на Львівщині, де його батько перебував на парафіях. Навчався у Стрийській гімназії, випускні іспити склав улітку 1915 р. Ще у гімназійні роки вступив до Пласту на Стрийщині і був активним у ньому.
Із початком Першої світової війни вступив до Легіону Українських січових стрільців, брав участь в бойових діях. У квітні 1915 р. переведений в австрійський 9-й піхотний полк, воював на Румунському й Албанському фронтах. Отримав військове звання лейтенанта.
2 листопада 1918 р. вступив до лав Української галицької армії (УГА). Служив ад’ютантом військової групи «Південь», командував куренем в бригаді, сотнею у вишколі 3-го Галицького корпусу, а потім 7-ї бригади. Після переходу УГА в Наддніпрянську Україну очолював групу Народної сторожі. Двічі хворів на тиф, побував у румунському і польському полоні. Був іменований поручником.
22 травня 1919 р. його батько, який у період Західноукраїнської Народної Республіки очолював Стрийську повітову національно раду, без слідства і суду був розстріляний польськими військовими.
Після звільнення з табору в Домб’є (Польща) 25 жовтня 1920 р. повернувся до Стрия, а незабаром виїхав до Чехословаччини. Восени 1921 р. прибув до Австрії, вивчав право у Віденському університеті. У серпні 1922 р. прибув до Праги, продовжив правничі студії у Карловому університеті, які завершив у 1926 р. докторатом.
У цей період став одним з організаторів і керівників українського молодіжного національно-патріотичного руху в Чехословаччині. Належав до діячів, котрі вважали за необхідне продовжувати легальними і нелегальними засобами боротьбу за Українську державу. Вступив у Групу української національної молоді (ГУНМ), в якій провадив організаційну та пропагандистську роботу. Обраний у 1924 р. членом екзекутиви ГУНМ.
Належав до провідних засновників Центрального союзу українського студенства (ЦЕСУС), обраний референтом його відділу міжнародних зв’язків, а у 1926–1927 рр. був президентом ЦЕСУС. Як представник цієї організації брав участь участь у конференції Міжнародного студентського союзу в Гаазі (Нідерланди) у 1923 р. та Празі в 1926 р.
Входив до Української Військової Організації, у 1926–1927 рр. був уповноваженим її Начальної команди на Чехословаччину. Займався підготовчою роботою щодо створення єдиної української націоналістичної організації. На початку 1927 р. від імені ГУНМ вів переговори з керівництвом Ліги українських націоналістів, результатом яких стало створення Союзу організацій українських націоналістів. Був обраний секретарем цього Союзу. Брав участь у конференції українських націоналістів в Берліні 3–7 листопада 1927 р. і Празі 8–9 квітня 1928 р., унаслідок чого був утворений Союз українських націоналістів.
Восени 1928 р важко захворів і надалі в публічній діяльності активної участі не брав. Через недугу не зміг бути на Установчому конгресі ОУН 28 січня – 3 лютого 1929 р. у Відні, однак на ньому були зачитані та обговорені підготовлені ним доповіді. На цьому конгресі був обраний членом Головного суду ОУН.
Навесні 1930 р. виїхав на лікування до Львова. Ще напередодні від’їзду призначений Євгеном Коновальцем крайовим провідником ОУН Західноукраїнських земель й одночасно крайовим командантом УВО на цьому терені. Однак через невиліковну недугу (рак шлунка) виконувати ці обов’язки не міг. Останні місяці свого життя провів у шпиталі. Похований на цвинтарі у Стрию.
У пресі публікував аналітичні суспільно-політичні статті, матеріали про розвиток українського націоналістичного руху, історичні замітки.
Редакторсько-видавнича діяльність: відповідальний редактор журналу «Розбудова Нації» (Прага) у 1929–1931 рр; співредактор журналу «Національна Думка» (Прага) у 1926 р.
Публікаторська активність: «Діло» (Львів), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів), «Національна Думка» (Прага), «Розбудова Нації» (Прага), «Студентський Вістник» (Прага), «Український Скиталець» (Ліберець, Чехія), «Український Студент» (Прага).
Література: Гуцал П. Наш земляк – один із тих, хто створював ОУН. Вільне життя. 2022. 9 лют. С. 6; Др. Степан Нижанківський. Розбудова нації. Прага, 1931. Ч. 7–8. С. 161–162; Курилишин К. Часопис «Діло» (Львів, 1880–1939 рр.): матеріали до біобібліографістики. Дрогобич, 2023. Т. 8: 1923–1930 рр. С. 450; Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Прага, 1942. Ч. 1. С. 106, 108; Мірчук П. Нарис історії ОУН. Т. 1. 1920–1939. Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968. С. 64, 67, 72, 76, 86, 91, 270–271; Посмертні згадки. Д-р Степан Нижанковський. Діло. Львів, 1931. 11 черв. С. 5–6; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30 рр. ХХ ст.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 41, 161, 194, 263.
Електронні ресурси: Гуцал П. З. Нижанкі́вський Степан Остапович. Енциклопедія Сучасної України: онлайн-версія. URL: https://esu.com.ua/article-72071 (дата звернення 14.06.2025).
Світлина: Приватний архів Марії Томоруґ (див. Стрийщина. Історико-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнятівщини, Журавенщини, Жидатівщини і Миколаївщини. Нью-Йорк; Торонто; Париж; Сідней, 1990. Т. 2. С. 268).
Петро Гуцал
Опубліковано: 16.06.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Гуцал П. Нижанківський Степан. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/nyzhankivskyy-stepan (дата звернення: 00.00.0000).
