Івахнюк Антін Васильович [25.01.1906, с. Сморжів, тепер – Шептицького р-ну Львівської обл. – 27.05.2001, м. Торонто, Канада] – журналіст, публіцист, інженер, перекладач, громадсько-культурний діяч, меценат.
Іншомовний варіант прізвища: Ivachnjuk.
Криптонім: А. І.
Пластунське псевдо: Вуйко.
Народився у багатодітній сім’ї сільського писаря Василя та Марії (з дому Барановська) Івахнюків. Навчався у початковій школі с. Руда-Сілецька (тепер – Львівського р-ну Львівської обл.) й у гімназіях міст Кам’янка-Струмилова (тепер – Кам’янка-Бузька) та Станиславів (тепер – Івано-Франківськ). Другу закінчив 1927 р. і, відбувши рік служби у польському війську, вступив на філософський факультет Львівського університету.
З січня 1924 р. належав до Пласту, брав участь у різних культурно-громадських подіях. У листопаді 1930 р. був заарештований польською поліцією за підозрою у належності до Української військової організації та розповсюдженні нелегальної літератури, зокрема часопису «Сурма». З травня 1932 р. відбув півторарічне ув’язнення в тюрмі у Чорткові.
1933 р. переїхав до Загреба (тепер – Хорватія), де згодом продовжив навчання. У березні 1940 р. закінчив архітектурний відділ технічного факультету Загребського університету. У той час брав участь у діяльності низки місцевих українських організацій: був членом Товариства «Просвіта» (з 1934 р.), входив до секції пропаганди Української студентської громади, співпрацював із сербською, хорватською пресою, а також з українськими часописами Львова. У серпні 1937 р., через особисті непорозуміння з В. Войтановським, вийшов з «Просвіти», а 1938 р. долучився до створення українських студентських товариств «Пробоєм» (згодом – «Дніпро») та «Лихвар».
У 1941 р. брав участь в організації Українського легіону, однак, після окупації німецькими військами західноукраїнських земель, відмовився від служби у цьому підрозділі. У роки Другої світової війни проживав у Загребі. Був членом Хорватського товариства інженерів (з 1943 р.) та Клубу філателістів (з 1945 р.). У 1945 р. пів року провів у радянській тюрмі в м. Белград.
1948 р. разом із сім’єю емігрував до Канади. Працював у лікарні, заснованій його дружиною Надією Ружицькою, та вивчав славістику в Оттавському університеті, який закінчив 1972 р. Брав участь у діяльності Пласту: очолював станицю в Торонто, згодом – Пласт Канади. Був керівником представництва Української головної визвольної ради в Канаді, організатором і очільником Українського канадського товариства прихильників визвольної боротьби України. Виступав із публічними лекціями про українсько-хорватську співпрацю та життя українців у Югославії. Співпрацював із редакцією «Літопису УПА», продовжував журналістську діяльність – публікувався в українських та хорватських діаспорних пресових виданнях.
Був членом Наукового товариства імені Шевченка у Канаді, почесним членом Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади (з 1997 р.), академіком Хорватської академії наук.
У 2006 р. перепохований в Україні – у с. Язловець Чортківського р-ну Тернопільської обл.
Автор перекладів українською мовою низки творів Ю. Павічевая, М. Будака, Д. Шімуновіча та ін. Деякі з них опубліковані у «Русинсько-українському альманасі бачко-сріємських письменників» (Руський Керестур). Перекладав хорватською мовою твори Остапа Вишні, Г. Косинки, І. Липи, Ю. Липи, В. Ткачука.
У пресі публікував матеріали про національну боротьбу хорватських студентів і культурне життя у Хорватії, викривав репресивну московську політику в УСРР, висвітлював боротьбу за український університет у Львові, державницькі змагання закарпатських українців, діяльність українських товариств у Югославії. Знайомив хорватських читачів із видатними українськими культурними діячами (зокрема статтями про Т. Шевченка), а українську аудиторію – з хорватськими політиками, зокрема з ідеологом хорватського націоналізму А. Старчевічем. Вів полеміку з сербськими авторами, які заперечували існування української нації, публікував рецензії на хорватськомовні книжкові видання з українською тематикою, огляди кінострічок, інтерв’ю й спогади, виступав з літературознавчими матеріалами.
Редакторсько-видавнича діяльність: співзасновник газети «Гомін України» (Торонто) у 1948 р.
Публікаторська активність: «Голос», «Дажбог», «Напередодні» (усі – Львів), «Наша Мета» (Торонто), «Наші Дні» (Львів), «Нова Думка» (Вуковар), «Нові Дні» (Торонто), «Обрії» (Львів), «Пластовий Шлях» (Мюнхен), «Сучасність» (Мюнхен, Ньюарк, Київ), ін.; сербські та хорватські часописи 1930–1940-х рр. в Югославії та хорватські діаспорні видання в Канаді: «Дан» (Нови Сад), «Hrvatska Revija» (Загреб), «Hrvatska Smotra» (Загреб), «Neue Ordnung» (Загреб), «Obitelj» (Загреб), «Omladina» (Загреб), ін.
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 159; Власенко В. Сто років на культурно-просвітній ниві (До історії Українського товариства «Просвіта» в Загребі. Українці в Хорватії: матеріали і документи. Загреб, 2022. Кн. 5 / підготував С. Бура. С. 45–46; Гомін України. 50 літ на службі нації. Торонто, 1998. С. 77; Дроздовська О. Івахнюк Антон Васильович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2009. Вип. 16. С. 126–128; Літопис Української Повстанської Армії. Торонто; Львів, 2016. Т. 52: Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади. Історія в документах (1950–2016) / упоряд.: І. Гомзяк, Д. Проданик, Х. Котляр. С. 580, 624; Марунчак М. Г. Біографічний довідний до історії українців Канади. Вінніпеґ, 1986. С. 261; Пащенко Є. Українська інтелігенція і розвиток хорватської україністики (перша половина ХХ ст.). Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Історичні науки. Острог, 2010. Вип. 15. С. 374–378; Перед судами. Народня Справа. Львів, 1931. Ч. 43. С. 6; Україна в чужій пресі. Український Вісник. Берлін, 1941. Ч. 33. С. 7; Чортківщина. Діло. Львів, 1930. Ч. 266. С. 5; Український визвольний рух. Львів, 2007. Зб. 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. С. 146–147.
Електронні ресурси: Івахнюк Антін – «Вуйко», інженер. Історія Пласту. https://100krokiv.info/2017/05/ivahnyuk-antin-vujko-inzhener/ (дата звернення: 16.07.2025); Сенькусь Р. Івахнюк Антін. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія. https://esu.com.ua/article-13571 (дата звернення: 16.07.2025).
Світлина: Івахнюк Антін – «Вуйко», інженер. Історія Пласту. https://100krokiv.info/2017/05/ivahnyuk-antin-vujko-inzhener/ (дата звернення: 16.07.2025).
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 17.07.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Івахнюк Антін. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/ivakhniuk-antin/ (дата звернення: 00.00.0000).
