Филонович Василь Захарович [15.01.1894[•], с. Рогізне, тепер Сумського р-ну Сумської обл. – 03.06.1987, м. Міннеаполіс, США] – редактор, журналіст, військовий, державний та громадський діяч.
Криптоніми: Ф., В. Ф.
Нащадок давнього козацького роду. Народився у дворянській родині з містечка Дубовичі (нині – Сумська обл.) Захара та Марії Филоновичів. Навчався в Сумському реальному училищі (з 1903 р.) та в Курській землемірній школі (з 1908 р.). Брав участь у діяльності нелегальних учнівських гуртків, за що був висланий до Саратовської губернії, звідки втік на Кавказ. Деякий час працював помічником землеміра на Кубані.
З початком Першої світової війни мобілізований до російської армії. У першій половині 1915 р. навчався у Чугуївському піхотному юнкерському училищі, отримав звання прапорщика, згодом – штабскапітана. Воював на Кавказькому та Західному фронтах. У 1917 р. очолював полкову, а згодом дивізійну ради, керував процесом українізації 516-го Мезенського піхотного полку.
Наприкінці 1917 р. був призначений помічником військового коменданта Сумського повіту, а через певний час – військовим комендантом. З початку 1918 р. брав участь в активних бойових діях Армії УНР. Начальник оборони Сум і повіту, засновник і командир окремого Сумського січового куреня (у складі 4-го Окремого корпусу січових стрільців), офіцер для окремих доручень при Ставці Головного отамана військ УНР Симона Петлюри. У грудні 1919 р. був скерований на Катеринославщину для підтримки діяльності повстанських загонів. Після відступу на Одещину потрапив до білогвардійського полону та був етапований до Новоросійська. Там утік з-під арешту й приєднався до повстанського загону кубанських козаків.
На початку січня 1920 р. разом із ними з боями перебрався до Грузії. Тут входив до складу Української військової місії УНР (відвідував Азербайджан і Вірменію), а згодом був призначений віцеконсулом УНР у Грузії. Пізніше займався розвідницькою діяльністю у Криму, офіційно входив до складу місії Кубанського військового отамана. Мав чин полковника.
У листопаді 1920 р. евакуювався до Туреччини, а на початку 1921 р. перебрався до Болгарії. Очолював військову організацію «Січ», був головою управи Української громади, членом тимчасового комітету Українського Червоного хреста, а з осені 1922 р. – військовим аташе в Болгарії (за призначенням Генерального штабу Державного центру УНР в екзилі). З того часу й до 1940 р. виконував функції представника військового міністра УНР на Балканах і в Туреччині.
На початку 1923 р. переїхав до Чехословаччини. Здобув фах лісового інженера в Українській господарській академії в Подєбрадах, працював на будівництві шляхів. Деякий час був секретарем Союзу українських журналістів і письменників на чужині. Брав активну участь у громадському житті: належав до Українського республікансько-демократичного клубу в Празі, Товариства «Музей визвольної боротьби України», Центрального союзу українського студентства, тимчасової управи Комітету представників українських організацій в ЧСР для допомоги голодуючим в Україні та ін. Входив до складу президії й революційної комісії Української головної еміграційної ради у Парижі, розпочав діяльність як редактор і журналіст. Водночас займався розвідувальною й контррозвідувальною діяльністю на користь УНР.
У 1938 р. разом із дружиною, письменницею Веронікою Михалевич, та сином жив у Болгарії, а згодом – на Закарпатті, де працював учителем у с. Великий Бичків (тепер Рахівського р-ну Закарпатської обл.). Навесні 1939 р. очолював штаб Національної оборони Карпатської України. Вивів головний відділ Карпатської Січі до Румунії, де був разом із ним інтернований та переданий угорській владі. Після звільнення з угорського концентраційного табору проживав у Словаччині. Відомостей про його життя у роки Другої світової війни та після її завершення немає.
1951 р. виїхав до США. На життя заробляв важкою фізичною працею. Продовжував громадську діяльність: кілька років очолював Товариство прихильників УНР у Міннеаполісі, місцевий відділ Українського національно-державного союзу та Союз українських ветеранів у США. У 1970-х рр. був підвищений до звання генерал-хорунжого й обіймав посаду військового міністра уряду УНР в екзилі.
Відзначений Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом і Хрестом Відродження. Похований на цвинтарі Форест-Лоун у м. Сент-Пол (штат Міннесота, США).
Автор спогадів «Березневі дні Карпатської України» (2009). У пресі друкував матеріали з історії Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр., боротьби за незалежність Карпатської України, про життя української військової й політичної еміграції, а також публікації про Голодомор 1932–1933 рр. та на інші суспільно-політичні теми.
Редакторсько-видавнича діяльність: видавець і співредактор журналу «Гуртуймося» (Прага, Софія) у 1929–1938 рр.; співредактор бюлетеня «Гуртуймося» (Прага) у 1933–1934 рр.
Публікаторська активність: «Бюлетень Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді» (Торонто), бюлетень «Гуртуймося» (Прага), журнал «Гуртуймося» (Прага, Софія), «Тризуб» (Париж).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 395; Брайлян Н. Филонович Василь Захарович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2010. Вип. 17. С. 297–300; Власенко В. Василь Филонович: штрихи до біографії. Филонович В. Березневі дні Карпатської України. Суми, 2009. С. 5–12; Власенко В. «Не може бути українцем той, хто не самостійник» (Тема малої батьківщини в листуванні В. Филоновича із земляками). Сумський історичний журнал. Суми, 2012. № XVI–XVII. С. 26–44. https://shaj.sumdu.edu.ua/index.php/journal/issue/view/27/28; Власенко В. Срібняк І. Полковник Армії УНР Василь Филонович – організатор українського життя в Болгарії і розвідник (штрихи до біографії, 1921 р.). Архіви України. Київ, 2024. № 4(341). С. 192–208. DOI: 10.47315/archives2024.341.192; Іванущенко Г. М. Сумчани в боротьбі за волю: 10 біографій. Суми, 2016. С. 99–117; Коваль Р., Моренець В., Юзич Ю. «Подєбрадський полк» Армії УНР: До історії Армії УНР, Вільного козацтва, повстансько-партизанського руху, Українських січових стрільців, Галицької армії, УВО та Карпатської січі. Київ, 2020. Т. 3. С. 260–262; Науменко К. Є. Филонович Василь Захарович. Енциклопедія історії України. Київ, 2013. Т. 10: Т–Я. С. 294; Полковник Василь Филонович. Бюлетень Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді. Торонто, 1960. Ч. 5. С. 23–25; Старовойт І., Заяць Н. Филонович Василь. Енциклопедія Української Діяспори. Нью-Йорк; Чікаго, 2018. Т.1: Сполучені Штати Америки. Кн. 3: С-Я. С. 321–322.
Електронні ресурси: Власенко В. Филонович Василь Захарович. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-886919 (дата звернення: 20.09.2025); Представник військового міністра еміграційного уряду УНР на Балканах. Служба зовнішньої розвідки України [офіційний сайт]. https://szru.gov.ua/history/stories/predstavnyk-viiskovoho-ministra–emihratsiinoho-uryadu-unr-na-balkanakh (20.09.2025).
Світлина: Представник військового міністра еміграційного урялу УНР на Балканах. Служба зовнішньої розвідки України [офіційний сайт]. https://szru.gov.ua/history/stories/predstavnyk-viiskovoho-ministra–emihratsiinoho-uryadu-unr-na-balkanakh (20.09.2025).
[•] Так у метричній книзі (див. Іванущенко Г. С. 100) й у листі до М. Битинського (див. Власенко В. «Не може бути українцем… С. 97). При вступі до Української господарської академії у Подєбрадах вказав рік народження: 1890-й, місце народження – м. Суми (див. «“Подєбрадський полк” Армії УНР». Т. 3. С. 260).
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 26.01.2025.
Оновлено: 21.09.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Филонович Василь. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/fylonovych-vasyl/ (дата звернення: 00.00.0000).
