Донцов Дмитро Іванович [29. 08. 1883, м. Мелітополь, тепер Запорізької обл. – 30.03.1973, м. Монреаль, Канада] – редактор, журналіст, публіцист, політичний діяч.
Псевдоніми: Басаврюк, І. Бут, Ілько Бут, Варнак, Д. Варнак, Д. Д. Варнак, Дм. Свій, Дмитро Д., Дм. Закопанець, Закопанець, Зевес, Педант, Д. Понтійський, Дмитро Свирид, Сґанарель, Світ, В. Темляк, Дм. Чорний, Д. Шалдій, Мітька Щелкопйоров, Devius, D. Snovyd, Dmytro Snovyd; Д., Д.-, Д. Д., Д. Д-, Д. Д-в, Д. Д-в., Д. Д-ъ, Д. Л., Д-в, Д-ов, ДД, Дм. Д., Дм. Д-в, Дм. Д-ов, Дм. Д-цов, Є. Л. Д., ЄЛД*, Кр., (Кр.), Л. М., М. Л., М. Р., О. В., О. Д., О. Л., О. Р., Р. О., р. о., ро; *** , ***.
Народився у заможній поміщицькій сім’ї Івана Донцова та Франціски з дому Сівач. В 11 років втратив батька, через рік – матір. Навчався у реальній школі в Мелітополі, потім – у Миколаївській гімназії у Царському Селі. У 1901–1907 рр. вивчав право в Імператорському Санкт-Петербурзькому університеті, де вступив до таємної студентської організації, а згодом – до підпільного київського комітету Української соціал-демократичної робітничої партії. За революційну діяльність його кілька разів заарештовували, перебував у в’язниці.
Аби уникнути подальших арештів, 1908 р. переїхав до Львова. У 1909–1911 р. студіював право у Віденському університеті, впродовж 1911–1914 рр. – у Львівському університеті. Був співзасновником Союзу визволення України та його першим головою. Водночас провадив активну публіцистичну діяльність.
1912 р. одружився із Марією Бачинською. Наприкінці 1914 р. із дружиною виїхав до Берліна, де отримав посаду голови Української інформаційної служби, 1916 р. очолював Бюро національностей Росії у Берні (Швейцарія).
1917 р. повернувся до Львова, здобув ступінь доктора права і влаштувався до університету. 1918 р. переїхав до Києва, після гетьманського перевороту працював в Українському телеграфному агентстві, очолював його до листопада 1918 р.
На початку 1919 р. емігрував до Відня, звідти – до Берна, де 1921 р. працював керівником пресово-інформаційного відділу дипломатичної місії Української Народної Республіки у Швейцарії. Після ліквідування дипломатичних місій із дозволу польської влади повернувся до Львова, став співзасновником Української партії національної роботи.
2 вересня 1939 р. був заарештований польською поліцією і перебував у Березі Картузькій. Після звільнення виїхав до Німеччини, згодом перемістився до Румунії. Далі емігрував до Праги, а звідти через Париж – до Лондона. Врешті, дістався США – там активно публікувався в україномовній пресі. 1947 р. осів у Канаді, де впродовж 1949–1952 рр. викладав українську літературу у Монреальському університеті. Також продовжував свою журналістську діяльність.
Автор низки монографій і публіцистичних праць суспільно-політичної тематики – ідеолог українського інтегрального націоналізму.
Редакторсько-видавнича діяльність: співредактор газети «Наша Дума» (Санкт-Петербург) у 1907 р.; редактор бюлетенів «Korrespondenz» (Берлін), «Nachrichten des Ukrainischen Pressbüros» (Берлін), «Korrespondenz der Nationalitäten Russlands» (Берн) у 1916 р., часопису «Заграва» (Львів) у 1923–1924 рр., місячників «Літературно-Науковий Вістник» у 1922–1932 рр. та «Вістник» (обидва – Львів) упродовж 1933–1939 рр., журналу «Батава» (Бухарест) у 1940–1941 рр., газети «Український Клич» (Лондон) у 1947 р.
Публікаторська активність: «Аванґард» (Мюнхен; ін.), «Америка» (Нью-Брітен; ін.), «Батава» (Бухарест), «Визвольний Шлях» (Лондон; Київ), «Відродження» (Київ), «Вісник» (Нью-Йорк), «Вістник» (Львів), «Голос Православного Братства» (Чикаґо), «Гомін України» (Торонто), «Дажбог» (Львів), «Державна Нація» (Прага), «Дзвін» (Київ), «Добра Новина» (Львів), «Євангельська Правда» (Торонто), «Заграва» (Львів), «Земля і Воля» (Львів), «Клич Нації» (Філадельфія), «Книжка» (Станиславів), «Крила» (Нью-Йорк), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів; Київ), «Молода Україна» (Львів), «На варті» (Торонто), «Народна Воля» (Олифант; Скрентон), «Нація в Поході» (Берлін), «Наш Голос» (Львів), «Наша дума» (Санкт-Петербург), «Наша Мета» (Торонто), «Нова Рада» (Київ), «Новости Дня» (Київ), «Орлик» (Берхгесґаден), «Праця» (Львів), «Рада» (Київ), «Робітнича Газета» (Київ), «Свобода» (Джерсі-Сіті; ін.), «Селянське Слово» (Київ), «Січ» (Олександрівськ), «Слово» (Київ), «Слово» (Торонто), «Студентський Голос» (Варшава), «Сурма» (Берлін; Каунас), «Трибуна» (Київ), «Українець» (Париж), «Українець-Час» (Париж), «Українська Думка» (Лондон), «Українська Нива» (Варшава; Луцьк), «Українська Трибуна» (Мюнхен), «Українська Хата» (Київ), «Украинская Жизнь» (Москва), «Український Клич» (Лондон), «Український Робітник» (Торонто), «Український Самостійник» (Мюнхен), «Український Студент» (Санкт-Петербург), «Час» (Фюрт), «Шлях Перемоги» (Мюнхен), «Шляхи» (Львів);
«ABN Сorrespondence» (Мюнхен), «Basler Nachrichten» (Базель), «Berliner Morgen-Zeitung» (Берлін), «Berliner Tageblatt» (Берлін), «Catholic Herald» (London), «Czas» (Краків), «Das Grössere Deutschland» (Берлін; Дрезден), «Das Neue Deutschland» (Берлін), «Der Bund» (Берн), Der Panther» (Берлін), «Der (rote) Tag», «Der Türmer» (Берлін), «Die Deutsche Politik» (Берлін), «Die Deutsche Rundschau» (Берлін), «Die Ukraine» (Берлін) «Dziennik Peterburski» (Петербург), «Eastern Europe» (Париж), «Frankfurter Zeitung» (Франкфурт), «Gazette de Lausanne» (Лозанна), «Journal de Geneve» (Женева), «Korrespondenz» (Берлін), «Korrespondenz der Nationalitäten Russlands» (Берн), «L’Impartial» (Ла-Шо-де-Фон), «März» (Відень), «Nachrichten des Ukrainischen Pressbüros» (Берлін), «Nеuе Lemberger Zeitung» (Львів), «Neue Züricher Zeitung» (Цюрих), «Nord und Süd» (Бреслау; Берлін), «Patriot» (London), «Przegląd Współczesny» (Краків) «Reichsport» (Відень), «The Ukrainian Review» (Лондон), «Ukrainische Rundschau» (Відень), «Vaterland», «Züricher Post» (Цюрих); «Наука и Жизнь» (Санкт-Петербург), «Утро Россіи» (Москва).
Література: Баган О. Ідеолог національної величі. Донцов Д. Хрестом і Мечем. Твори / упоряд. Олег Баган. Тернопіль, 2010. С. 8–66; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 126–127; Вішка О. Преса української еміграції в Польщі (1920–1939 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 333; Галушко М. Українські часописи Станіслава (1879–1944 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2001. С. 178; Добко Т., Ясінський Б. Вістник: Місячник літератури, мистецтва, науки й громадського життя.1933–1939: системат. покажч. змісту. Київ; Вашингтон; Нью-Йорк, 2002. С. 311–313; Донцов Д. Вибрані твори: у 10 т / відп. ред. і упоряд. Олег Баган. Дрогобич, 2011. Т. 1: Політична аналітика (1912–1918 рр.). С. 321; Еппель В. Нові матеріали до словника українських псевдонімів. Київ, 1999. С. 99; Заповідають численну участь у похороні д-ра Дмитра Донцова. Свобода. 1973. 4 квіт. С. 1; Квіт С. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. Львів, 2013. 192 с.; Мукомела О., Масляник О. Донцов Дмитро Іванович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів,1996. Вип. 3. С. 117–121; Козак-Еко Е. Торги у четверги. Сучасність 1984. № 9. С. 59; Пундик Ю. Політичний портрет Дмитра Донцова. Свобода. Джерсі-Сіті, 1974. 16 берез. С. 2; Сварник Г. Книгозбірня й архів Дмитра Донцова крізь призму долі власника. Львів, 2019. С. 75; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2023. С. 204–205; Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму. Нью-Йорк; Торонто, 1974. 420 с.; Суровцова Н. Спогади. Київ, 1996. С. 146; Штепа П. Бібліографія творів Дмитра Донцова. Віндзор, 1958. 22 с.
Світлина: https://www.radiosvoboda.org
*Криптоніми Є.Л.Д. та ЄЛД – спільно з Ростиславом Єндиком та Олександром Лагутенком.
Оксана Середа
Опубліковано: 11.01.2025
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Донцов Дмитро. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/dontsov-dmytro/ (дата звернення: 00.00.0000).
