Залозецький Володимир Романович [10.07.1896, м. Львів – 12.10.1959, м. Ґрац, Австрія] – видавець, публіцист, мистецтвознавець, педагог, громадсько-культурний діяч.
Іншомовні варіанти підпису: Vladimir Zaloziecki, V. Zaloziecki, W. Sas Zaloziecki.
Криптоніми: В. З., В. З-кий, З. В.
Народився у сім’ї викладача Львівської політехніки Романа Сас-Залозецького та Йосифи з дому Гулевич. Спершу здобував освіту в Українській академічній гімназії. Упродовж 1914–1919 рр. студіював історію мистецтва та археологію у Віденському університеті, здобув ступінь доктора філософії, деякий час працював в університеті.
У 1922 р. переїхав на Закарпаття. Зупинився в Ужгороді, де до 1924 р. займався проблемами збереження пам’яток культури. Тісно співпрацював із товариством «Просвіта». 1924 р. габілітувався на доцента історії мистецтва в Українському вільному університеті у Празі, згодом отримав запрошення працювати на кафедрі історії матеріальної культури Українського наукового інституту у Берліні.
У 1928 р. на запрошення Митрополита Андрея Шептицького повернувся до Львова. У 1930 р. був співзасновником «Братства українських класократів-монархістів, гетьманців». До 1934 р. викладав християнську археологію та історію церковного мистецтва в Греко-католицькій богословській академії у Львові. Був членом історично-правничої секції Львівського богословського наукового товариства.
1939 р., із наближенням радянських військ, емігрував до Австрії. У Відні працював доцентом в університеті, від 1947 р. обіймав посаду надзвичайного професора історії мистецтва. Згодом викладав у Ґрацькому університеті, із 1949 р. завідував кафедрою історії мистецтва. Започаткував Австрійсько-візантійське товариство.
Також був громадсько активним на еміграції – входив до Наукового товариства імені Шевченка та візантійської комісії Австрійської АН, був членом-кореспондентом Католицької академії у Відні, Міжнародної візантійської комісії в Парижі, Швейцарського інституту мистецтв, ініціював створення Товариство історії мистецтва при Університеті у Ґраці. 1945 відновив діяльність Товариства історії мистецтва при Ґрацькому університеті і очолював його до 1959 р. У 1956 р. заснував Товариство плекання універсальної ідеї в Ґраці.
Похований разом із дружиною О. Сас-Залозецькою-Базилевич на цвинтарі св. Леонхарда у м. Ґрац.
Є автором праць: «Олекса Новаківський. Про життя і діяльність художника» (1934), «Церковне мистецтво. Огляд історії старохристиянського мистецтва» (1934), «Українська наука перед новими завданнями» (1938), «Фашизм і кооперативний устрій» (1939) та ін. Виступав у пресі із культурологічними (переважно з історії та теорії мистецтва) статтями, рецензіями.
Редакторсько-видавнича діяльність: видавець журналу «Jahrbuch für Österreichische Byzantinistik» (Відень) від 1951 р.; засновник і редактор журналу «Fundamente: Veröffentlichungen der Gesellschaft zur Pflege der Universalen Idee in Österreich» у 1956 р.; член редколегії журналу «Мистецтво і Культура» (Львів) у 1939 р.
Публікаторська активність: «Богословія» (Львів), «Бюлетень Гетьманської Управи» (Берлін), «Дзвони», «Діло», «Записки Чина Святого Василія Великого», «Літературно-Науковий Вістник» (усі – Львів), «Літопис Бойківщини» (Самбір), «Літопис Політики, Письменства і Мистецтва» (Берлін; вів рубрику «Мистецька хроніка»), «Мета», «Мистецтво», «Мистецтво і Культура», «Назустріч», «Нова Зоря» (усі – Львів), «Подкарпатска Русь» (Ужгород), «Поступ» (Львів), «Русинъ» (Ужгород), «Стара Україна», «Українське Мистецтво», «Учитель» (усі – Львів);
«Byzantinische Zeitschrift» (Лейпциґ, Мюнхен, Берлін), «Die Сhristliche Kunst» (Мюнхен), «Jahrbuch für Österreichische Byzantinistik» (Відень), «Le vie d’Italia» (Мілан), «Wasmuths Monatshefte für Baukunst» (Берлін), «Wort und Wahrheit» (Відень), «Zeitschrift für Slavische Philologie» (Галле, Тюбінґен).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 151; Александрович-Павличко Я. Володимир Залозецький. Український альманах. Варшава, 1996. С. 238–239; Козак Р. Мистецтвознавча спадщина Володимира Сас-Залозецького. Народознавчі зошити. Львів, 1999. № 4. С. 466; Комариця М. Журнал «Дзвони» (1931–1939): системат. покажч. змісту. Львів, 1997. С. 417, 463–469, 588, 646–648, 662–663; Кулеша Н. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр.: формування та функціонування: монографія. Львів, 2009. С. 66, 102, 103; Павличко-Александрович Я. Матеріали до бібліографії Володимира Залозецького. Народознавчі зошити. 1999. Вип. 4. С. 520–527; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2022. С. 213.
Електронні ресурси: Авдикович Р. Володимир Сас-Залозецький: служіння Церкві та українському народові на академічній ниві. Патріярхат. 2024. Ч. 4. https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/volodymyr-sas-zalozetskyy-sluzhinnia-tserkvi-ta-ukrainskomu-narodovi-na-akademichniy-nyvi (дата звернення 01.12.2025); Різун І. Б. Залозецький-Сас, Володимир Романович. Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Залозецький-Сас, Володимир Романович (дата звернення: 3.12.2025); Ясіновський А. Ю. Залозецький-Сас Володимир Романович. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія. https://esu.com.ua/article-14800 (дата звернення: 07.10.2025).
Світлина: Фототека Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові.
Оксана Середа
Опубліковано: 03.12.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Залозецький Володимир. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/zalozetskyy-volodymyr/ (дата звернення: 00.00.0000).
