Дражевський Артем Миколайович [02.11.1879, с. Новоглухів, тепер місто Кремінна Сіверськодонецького р-ну Луганської обл. – початок 1939, м. Владивосток, РФ] – редактор, кооперативний та політичний діяч.
Варіант правопису імені: Артемій.
Батько журналістки Любові Дражевської та мисткині Віри Дражевської.
Походив із селянської родини. Після закінчення початкової школи займався самоосвітою. Працював писарем і рахівником у волосній управі.
Згодом був призваний до російської армії. Під час служби обіймав посаду писаря при Генеральному штабі у Петербурзі. Тут приєднався до Партії соціалістів-революціонерів, займався підпільною роботою. У 1905 р. брав участь в організації селянських заворушень на Харківщині. Був заарештований і відбував рік ув’язнення в куп’янській тюрмі.
Від 1907 р. проживав у Харкові, працював рахівником і долучився до діяльності українських осередків міста. У 1909 р. одружився з Оленою Устіновою. Після 1912 р. разом із сім’єю переїхав до Катеринодара (тепер – м. Краснодар, РФ), де працював заступником Кузьми Безкровного – головного бухгалтера акційної спілки з будівництва Чорноморсько-Кубанської залізниці. Під час Першої світової війни був мобілізований до російської армії й служив у штабі Закавказького військового округу в Тифлісі (тепер – м. Тбілісі, Грузія).
1917 р. вступив до Української партії соціалістів-революціонерів, брав участь в українізації військових частин російської армії на Закавказзі, а також в організації і роботі Української громади у Тифлісі. У листопаді 1917 р. був учасником Першого українського з’їзду Закавказзя.
Від травня 1918 р. проживав у Києві й викладав на кооперативних курсах. У липні 1919 р. повернувся до Харкова. Працював завідувачем фінансової секції пивзаводу «Українська Нова Баварія». Належав до кола розбудовників української кооперації: був директором харківської філії Центрального союзу сільськогосподарської кооперації, згодом – одним з організаторів і керівників (входив до складу правління) всеукраїнського об’єднання «Українкустарспілки». Брав участь у роботі таких кооперативних установ, як «Сільський Господар», «Українбанк» та інших. Був членом «Шістки» – підпільного політичного осередку – та співорганізатором Української автокефальної православної церкви у Харкові.
Зазнав переслідувань з боку радянської влади. Вперше заарештований у лютому 1927 р. у справі Української мужичої партії. Спочатку перебував у харківській тюрмі на Холодній Горі, а з осені 1927 р. – у московській тюрмі на Луб’янці. У лютому 1928 р. був засуджений до трьох років заслання, яке відбував у Таганрозі (нині – РФ). Після звільнення у 1931 р. повернувся до Харкова і працював бухгалтером у будівельних установах. Вдруге заарештований 2 серпня 1937 р. Ухвалою особливої трійки УНКВС по Харківській області 20 листопада 1937 р. засуджений за кількома частинами ст. 54 КК УРСР до 10* років виправно-трудових таборів.
Помер від висипного тифу у Владивостоцькому відділенні Північсхідтабу.
16 лютого 1940 р. постановою слідчої частини УНКВС по Харківській області термін покарання було знижено до трьох років виправно-трудових таборів.
Реабілітований 15 квітня 1958 р.
Редакційно-видавнича діяльність: співзасновник і голова редакційного комітету газети «Українські Вісти Закавказа» (Тифліс) у 1917 р.; ймовірно співзасновник і член редакційно-видавничого комітету газети «Вільне Життя» (Тифліс) у 1917 р.; співвидавець газети «Українська Народня Республіка» (Тифліс) у 1918 р.
Література: Биковський Л. На Кавказько-Турецькому фронті. Спомини з 1916–1918 рр. Вінніпеґ; Денвер, 1968. С. 110, 143–144; Доценко Р. Заслужена українка еміґрантської України. Наше Життя. Нью-Йорк, 2007. Ч. 4. С. 4; Дражевська Л. З вікна тюрми і під тюрмою. Наше Життя. Нью-Йорк, 1981. Ч. 7. С. 12–13; Дражевська Л. Коротко про моє життя. Наше Життя. Нью-Йорк, 1984. Ч. 5/6. С. 12; Животко А. Історія української преси. Мюнхен, 1989–90. С. 234; Качор А. Проф. Борис Мартос. У кн. Баран О., Ґерус О. В., Розумний Я. Ювілейний збірник Української вільної академії наук в Канаді. Вінніпеґ, 1976. С. 100; Матеріяли до Енциклопедії Української Діяспори. Київ, 2013. Т. 7 (пострадянські країни). С. 155; Павлюк М. До джерел СЗСУ – Селянської партії. Українська земля. Мюнхен, 1983. Ч. 10. С. 12; Реабілітовані історією. Харківська область. Київ; Харків, 2015. Кн. 3. Ч. 1. С. 637; Ременяка О. Від українських біженців 1941–1945 до українських біженців 2022: трансісторичні інваріанти. Мистецтво в обороні: Колективна монографія Нац. акад. мистецтв України. Київ, 2024. С 271; Ременяка О. Житомирські етюди Віри Дражевської. Сучасне мистецтво. Київ, 2025. Вип. 21. С. 403; Сніцарчук Л. Медіадіяльність українських громад міст Тифліса і Трапезунда 1917–1918 рр. Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. Львів, 2010. Вип. 2(18). С. 141, 150; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. / уклад.: М. М. Романюк, Л. В. Сніцарчук, М. М. Комариця, Н. М. Кулеша. Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 40, 41, 310; Львів, 2020. Т. 6: 1918. С. 310.
Електронні ресурси: Биковський Лев Юстимович. Видатні бібліотекознавці, бібліографознавці, книгознавці та документознавці України та світу: інформаційно-бібліографічний ресурс. https://dnpb.gov.ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-bibliotekoznavtsi/bykovskyy-l-y/biohrafiya/?utm_source=chatgpt.com (дата звернення: 08.11.2026); Доценко Р. І. Дражевський Артем Миколайович. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-21213 (дата звернення: 08.11.2026). DOI: 10.5281/zenodo.19940960
Світлина: Биковський Л. На Кавказько-Турецькому фронті. Спомини з 1916–1918 рр. Вінніпеґ; Денвер, 1968. С. 108.
*Так у виданні «Реабілітовані історією. Харківська область» (Харків, 2015. Кн. 3. Ч. 1.). Л. Дражевська у спогадах «З вікна тюрми і під тюрмою» зазначає, що А. Дражевський був засуджений до 25 років ув’язення (Наше Життя. 1981. Ч. 7).
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 13.11.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Дражевський Артем. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/drazhevskyy-artem/ (дата звернення: 00.00.0000).
