Деркач Марія [25.06.1896, с. Струсів, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 14.04.1972, м. Львів] – редакторка, критикиня, публіцистка, літературознавиця, архівістка.
Дівоче прізвище: Фуртак.
Варіанти підпису: Марія Фуртак, М. Фуртак-Деркачева.
Псевдоніми і криптоніми: Ві-ві*, Друг дітей і ляльок; (д.), (Д.), Др. М., к., (М.), М., М. Д., (М. Д.), М. Ф., (М. Ф.), (ч.), -ч.
Народилася у родині народного вчителя Дем’яна Фуртака та доньки переселенців з Австрії Берти з дому Люкш. У шість років втратила матір і родина переїхала на Станиславівщину (нині – Івано-Франківщина), де батько вчителював у селах Тростянець та Слобода. Початкову освіту здобула у м. Долина на Калущині. У 1909–1912 рр. навчалася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі. 1914 р. склала випускні іспити в Українській державній чоловічій гімназії у цьому ж місті. Закінчила Перемишльську вчительську семінарію і упродовж 1916–1918 рр. учителювала у с. Тростянець на Станиславівщині.
1921 р. продовжила студії на філософському факультеті Карлового університету у Празі (й одночасно – в Українському вільному університеті), який закінчила 1926 р. й отримала ступінь доктора філософії, славістики і літератури. Під час університетських студій, 1923 р., одружилася з Пилипом Деркачем, колишнім хорунжим Української галицької армії, з яким зналася ще з часу навчання у гімназії у Перемишлі.
Після повернення до Галичини працювала упорядницею рукописних фондів М. Павлика у Національному музеї у Львові, також займалася журналістською діяльністю. Упродовж 1930–1939 рр. працювала науковою співробітницею Бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Від 1935 р. була дійсним членом НТШ.
Упродовж 1939–1945 рр. завідувала відділом рукописів Львівської філії Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, За сумісництвом у 1940–1941 рр., та від кінця 1944 р. обіймала посаду старшої наукової співробітниці Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.
У період німецької окупації працювала бібліотекарем Державної львівської бібліотеки. Зуміла зберегти архіви Івана Франка і врятувати від вивезення архівну спадщину Лесі Українки.
1947 р. її звинуватили у «націоналістичному налаштуванні» і під тиском керівництва таки змусили звільнитися із Львівської філії Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. У 1950 р., у зв’язку з ліквідацією Львівського відділення Інституту української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, разом з іншими співробітниками переїхала до Києва, де продовжила роботу в цьому ж інституті (до 1956 р.). 1952 р. повторно, оскільки Вища атестаційна комісія не верифікувала празький диплом, захистила дисертацію на тему «Літопис життя і творчості Лесі Українки» та здобула ступінь кандидата філологічних наук.
1957 р. повернулася до Львова. Обіймала посаду старшої наукової співробітниці відділу літератури Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. На пенсію вийшла 1962 р.
Брала участь у підготовці до друку, а саме укладанні приміток до двадцятитомника І. Франка та п’ятитомного видання творів Лесі. Допомагала чоловікові у підготовці «Короткого словника синонімів української мови» (1960).
У пресі писала статті громадсько-політичної, літературної та мистецької тематики, критичні огляди та рецензії, нариси про українських письменників та діячів культури.
Редакторсько-видавнича діяльність: відповідальна редакторка журналу «Нова Хата» (Львів) упродовж 1926–1930 рр.
Публікаторська активність: «Вечірній Київ» (Київ), «Вільна Україна», «Громадянка» (обидва – Львів), «Дукля» (Пряшів), «Жінка», «Життя і Знання» (обидва – Львів), «Книголюб» (Прага), «Краківські Вісті» (Краків, Відень), «Літературна газета» (Харків, Київ), «Літературні Вісті» (Краків, Львів), «Література і мистецтво», «Назустріч», «Наша Батьківщина», «Наші Дні», «Нова Хата», «Нові Шляхи» (усі – Львів), «Радянська жінка» (Київ), «Радянська Україна» (Київ, Саратов), «Радянське літературознавство» (Київ), «Рідна Школа» (Львів), «Соціалістична культура» (Київ), «Українська Книга» (Львів);
«Czerwony Sztandar» (Львів).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 119–120; Вальо М. А. Марія Деркач (1896–1972): бібліогр. покажч. Спогади. Розвідки. Листи. Львів, 1999. 272 с.; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ: Наукова думка, 1969. С. 463; Культурно-мистецькі процеси на сторінках української періодики Галичини першої половини ХХ століття: матеріали до бібліогр. / уклад.: Г. Біловус, Н. Рибчинська, Є. Чирук. Львів, 2009. С. 193; Майданська С. Марія Деркач. Наше Життя. 1997. Ч. 10. С. 4; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2022. С. 25–28, 201; Український Інститут для дівчат у Перемишлі. 1895–1995: Ювілейна книга пам’яті до 100-річчя заснування / упоряд. І. Гнаткевич. Дрогобич, 1995. С. 139; Українські періодичні видання для жінок в Галичині: анот. покажч. / уклад. В. А. Передирій. Львів, 1996. С. 143.
Електронні ресурси: Прокопенко Н. Деркач Марія Дем’янівна. Українська бібліотечна енциклопедія. https://ube.nlu.org.ua (дата звернення 07.07.2025).
Світлина: Вальо М. А. Марія Деркач (1896–1972): бібліогр. покажч. Спогади. Розвідки. Листи. Львів, 1999. С. 2.
Оксана Середа
Опубліковано: 00.07.2025
* Спільно з чоловіком Пилипом Деркачем.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Деркач Марія. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/derkach-mariia (дата звернення: 00.00.0000).
