Гриневич Ярослав Євген Осипович [31.03.1898, м. Львів – 24.03.1978, м. Нью-Йорк, США] – публіцист, журналіст, редактор, літератор, адвокат, військовик і громадський діяч.
Варіант написання імені по батькові: Йосипович.
Народився у сім’ї педагога Осипа та Катерини (з дому Банах) Гриневичів. Мати згодом стала відомою українською письменницею Катрею Гриневичевою. Брат Володимира Гриневича і Дарії Наталії Гриневич (у заміжжі Витанович), дядько Арети Галібей.
Навчався в Українській академічній гімназії у Львові. 1911 р. вступив до Пласту, був членом гуртка «Круки». Вивчав право у Львівському університеті (1916–1917 рр.) та Яґеллонському університеті у Кракові (1922–1923 рр.).
Служив у лавах Легіону Українських січових стрільців (1916–1918 рр.), Української галицької армії та Армії Української Народної Республіки (1919–1920 рр.), мав чин хорунжого, згодом – поручника. Залучався до культурної та національної просвітницької роботи стрільців, виступав у театральних постановках товариства «Руська Бесіда». Влітку 1916 р. у складі Коша УСС під командою Івана Боберського перебував у Відні, де був залучений до влаштування павільйону УСС на військовій виставці «Kriegsausstellung». У жовтні 1918 р. брав участь в організуванні виставки УСС в Національному музеї у Львові. Належав до кола осіб, причетних до підготовки проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та її оборони; був учасником боїв за Львів. Згодом потрапив до т. зв. «чотирикутника смерті», влітку 1920 р. дістав тяжке поранення, восени того самого року демобілізований.
Після повернення до Львова зазнав переслідувань з боку польської влади: був ув’язнений, отримав заборону продовжувати навчання у Львівському університеті. Правничі студії закінчив у Кракові, а 1932 р. захистив докторат. Займався правничою практикою у Богородчанах та Львові, зокрема був помічником адвоката Степана Федака. 1933 р. відкрив у Львові власну адвокатську канцелярію.
У 1935 р. отримав адвокатське свідоцтво від Львівської палати адвокатів і до осені 1939 р. практикував у Надвірній. Адвокатську практику поєднував з активною громадською діяльністю: належав до товариства «Просвіта», долучився до створення філії товариства «Луг» у Надвірній.
Наприкінці 1939 р., намагаючись уникнути репресій НКВС, переїхав у с. Зелена (тепер Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.), а в січні 1940 р. разом із родиною виїхав до Німеччини. Згодом проживав у м. Грубешів на Холмщині (тепер Польща), де працював адвокатом та очолював окружну філію Українського допомогового комітету. Від 1943 р. жив у Болехові. Того ж року заарештований ґестапо; після звільнення опинився у Німеччині, де був залучений до примусових робіт. Пізніше проживав на Лемківщині, у м. Криниця (тепер Польща), а 1944 р. через Чехословаччину та Австрію знову прибув до Німеччини. Разом із родиною перебував у таборах для переміщених осіб у Карльсфельді та Берхтесґадені.
У 1949 р. емігрував до США. Спочатку оселився в Джерсі-Сіті, згодом – у Нью-Йорку. У 1950 р. одружився із Софією Сушків. Заробляв на життя фізичною працею. Громадянство США отримав у 1960 р.
У цей період активно займався літературною, журналістською та громадською діяльністю. Був одним із засновників та першим головою товариства «Самопоміч» у Джерсі-Сіті, а після переїзду до Нью-Йорка увійшов до складу його головної управи.
Належав до Наукового товариства імені Шевченка, Спілки українських журналістів Америки, Українського літературно-мистецького клубу (член управи), Об’єднання бувших вояків-українців в Америці (один із засновників), Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово». Певний час очолював Український військовий історичний інститут у США, входив до складу історично-архівальної комісії Братства Українських січових стрільців. У 1965–1966 рр. очолював Український конгресовий комітет у США; раніше обіймав посаду його заступника.
У США продовжував діяльність у Пласті. Мав пластовий ступінь «пластун сеньйор довір’я», був членом 1-го Куреня Уладу пластунів-сеньйорів ім. О. і С. Тисовських та Пластової станиці.
Нагороджений орденом Симона Петлюри, Хрестом Української галицької армії, військовою відзнакою «Хрест Відродження» в пам’ять 60-ліття Армії Української Народної Республіки (1978).
Похований на цвинтарі св. Раймонда, у Бронксі, Нью-Йорк.
Автор збірки «Листопадові оповідання» (1955), п’єси «Наступ на Бірчу» (1965), біографічного нарису «Катря Гриневичева» (1968), брошур «За рідний край» (1947), «Віруючий Франко» (1956) та «В ім’я правди» (1972), збірника статей і матеріалів «Доля України на митарствах» (1969). У пресі публікував твори малих літературних жанрів, вірші, нариси, спогади про боротьбу за українську державність у 1917–1921 рр., а також статті з літературознавства, історії та актуальної суспільно-політичної проблематики.
Редакторсько-видавнича діяльність: редактор бюлетеня «Вісті Комітету Об’єднаних Американсько-Українських Організацій» (Нью-Йорк) у 1957–1958 рр.
Публікаторська активність: «Америка» (Нью-Брітен, Філадельфія), «Вісник» [ООЧСУ], «Вісті Комітету Об’єднаних Американсько-Українських Організацій», «Голос Комбатанта» (усі – Нью-Йорк), «Гомін України» (Торонто), «Зустріч» (Реґенсбурґ, Ґанґгоферзідлюнґ), «Крила» (Нью-Йорк), «Літопис Червоної Калини» (Львів), «Народна Воля» (Оліфент, Скрентон), «Національна Трибуна» (Нью-Йорк), «Наш Львів» [альманах] (Нью-Йорк), «Новий Час» (Львів), «Практичний Порадник» (Львів), «Свобода» (Джерсі-Сіті, Шамоків, Мт. Кармель, Олифант, Скрентон, Нью-Йорк), «Шлях Перемоги» (Мюнхен; співробітник).
Література: В. М. [Маркусь В.]. Енциклопедія Української Діяспори. Нью-Йорк, Чікаґо, 2009. Т. 1: Сполучені Штати Америки. Кн. 1: А–К. С. 184; Гриневич Я. Дві вистави. Зустріч. Реґенсбурґ, Ґанґгоферзідлюнґ, 1948. С. 6–7; Гриневич Я. Катря Гриневичева. Торонто, 1968. 96 с.; Гриневич Я. Наступ на Бірчу. 1965. С. 24; Гриневич Я. „Перо і дратва” (Картини з мойого життя). Календар «Свободи» на 1955 рік. Джерсі-Сіті, 1955. С. 94–95; Гуцал П. Гриневич Ярослав-Євген Йосипович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2009. Вип. 16. С. 90–92; [Клепсидра]. Свобода. Джерсі-Сіті, 1978. Ч. 70. С. 3; Ч. 72. С. 7; Кость С. Західноукраїнська преса першої половини ХХ століття: люди боротьби й ідеї (біобібліографічний довідник). Львів, 2015. С. 105-106; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / уклад.: М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко. Львів: Світ, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1939 рр. С. 514; Чайковський Д. Передмова. Гриневич Я. Доля України на митарствах: статті й матеріяли. Нью Йорк, 1969. С. 3–6; Ювілейна книга Української академічної гімназії у Львові (На 100-річчя першого українського іспиту зрілости 1878–1978) / упоряд. Богдан Романенчук. Мюнхен; Філядельфія, 1978. С. 325, 328, 431; Ukrainians in North America: a biographical directory of noteworthy men and women of Ukrainian origin in the United States and Kanada / ed. by D. M. Shtogryn. Champaing, Illinios, 1975. P. 112–113.
Електронні ресурси: Андруняк І. Пластун Ярослав Гриневич – очільник товариства «Луг» у Наддвірнянщині. Народна Воля: Газета по-наддвірнянськи. 2021, 21 травня. http://volya.if.ua/2021/05/plastun-yaroslav-hrynevych-ochilnyk-tovarystva-luh-u-nadvirnyanschyni/ (дата звернення: 13.09.2026); Гурток «Круки»: текст першого пластового Слова Чести, 1912. Історія Пласту. https://100krokiv.info/2020/04/hurtok-kruky-tekst-pershoji-plastovoji-prysiahy-1912/ (дата звернення: 13.09.2026).
Світлина: Гриневич Я. Катря Гриневичева. Торонто, 1968. С. 51.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 18.09.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Гриневич Ярослав. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/hrynevych-yaroslav/ (дата звернення: 00.00.0000).
