Довгаль Спиридон Микитович [31.10.1896, с. Носівка, тепер місто Ніжинського р-ну Чернігівської обл. – 15.10.1975, м. Мюнхен, Німеччина] – редактор, журналіст, економіст, педагог, військовик, політичний і державний діяч.
Криптонім: С. Д., -С.Д.-, С. Д-ль.
Навчався у гімназії в Ніжині (закінчив у 1914 р.) та військовій школі у Києві.
Учасник Першої світової війни з 1915 р. (мав звання підпоручника російської армії). Певний час перебував у німецькому полоні. У 1917 р. повернувся до Києва. Брав участь в організації Вільного козацтва на Чернігівщині, а взимку 1917/1918 рр. ініціював створення студентського куреня в Києві, був його командиром та учасником боїв за місто (зазнав важкого поранення). Згодом служив у різних підрозділах Армії Української Народної Республіки. У січні 1921 р. став командиром 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії, а пізніше отримав чин підполковника Армії УНР.
Перебував у таборах для інтернованих українських військовиків у Польщі, зокрема у Каліші. Займався громадською і літературною діяльністю, належав до таборового літературно-мистецького товариства «Веселка». У травні 1923 р. вступив на філософський факультет університету в Варшаві.
Після переїзду до Чехословаччини продовжив здобувати освіту – у 1930 р. закінчив економічно-кооперативний факультет Української господарської академії у Подєбрадах, здобувши фах інженера-економіста. Викладав в Українському технічно-господарському інституті (Прага).
Був учасником 4-го з’їзду Центрального союзу українського студентства (1926 р.), входив до складу організаційного комітету Українського робітничого університету при Інституті громадознавства в Празі (1927 р.). Певний час перебував в Ужгороді та Хусті, зокрема у період становлення Карпатської України. Зазнав переслідувань з боку угорської окупаційної влади.
Наприкінці 1930-х рр. переїхав до Німеччини. Під час Другої світової війни перебував у Берліні й Пляуені, багато працював задля налагодження видавання українських часописів, підтримував українських полонених та «остарбайтерів».
Після війни продовжував викладати в Українському технічно-господарському інституті, який евакуювався з Праги до Реґенсбурґа. У 1946 р. отримав посаду доцента, а у 1966 р. став професором і водночас виконував обов’язки декана економічного факультету цього закладу освіти.
Входив до складу видавничої спілки «Українське Мистецтво» (разом із Григорієм Денисенком, Світозаром Драгомановим, Яковом Зозулею, Остапом Котиком-Степановичем та Віктором Приходьком), Головної управи української пропаганди – очолював відділ преси і друку, ревізійної комісії філії Ліги українських політичних в’язнів у Реґенсбурзі (від 1946 р.), центральних комітетів Української партії соціалістів-революціонерів та Української соціалістичної партії (з 1950 р. голова). 1953 р. очолював українську делегацію на установчому з’їзді Ліги визволення народів СРСР. Обіймав посади голови уряду Української Народної Республіки на вигнанні (1954, 1969–1972 рр.) й голови Української Національної Ради (1966–1967 рр., 1972–1975 рр.).
Автор наукових студій з економіки, брошури «Поворот до соціялізму» (1927). У пресі публікував поетичні твори, матеріали про українських політичних і культурних діячів та на суспільно-політичні теми.
Редакторсько-видавнича діяльність: співзасновник журналу «Веселка» (Каліш) у 1922 р.; співредактор (разом з Броніславом Залєвським і Микитою Мандрикою) журналу «Нова Україна» (Прага) у 1927–1928 рр.; фактичний редактор газети «Вперед» (Ужгород) у 1932–1938 рр.; фактичний співредактор газети «Нова Свобода» (Ужгород, Хуст) у 1938–1939 рр.; член редакційної колегії газети «Голос» (Берлін) від 1942 р.; співзасновник і фактичний редактор журналу «Дозвілля» (Берлін, Пляуен) у 1943–1945 рр.; редактор часопису «Слово» (Реґенсбурґ) у 1945–1946 рр.
Публікаторська активність: «Вільна Україна» (Детройт, Нью-Йорк, Трентон), «Вільне Слово» (Авґсбурґ), «Голос» (Берлін; співробітник редакції), «Веселка» (Каліш), «Нова Свобода» (Ужгород, Хуст), «Нова Україна» (Прага), «Слово» (Реґенсбурґ), «Учитель» (Ужгород), «Українська Дійсність» (Берлін).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 124; Вішка О. Преса української еміграції в Польщі (1920–1939 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 159; Габор В. Українські часописи Ужгорода (1867–1944 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2003. С. 207, 208, 220, 450; Головата Л. Літературно-мистецька періодика і збірники української европейської еміґрації другої половини 1940-х років: бібліограф. довід. Львів, 2019. С. 24; Ґабор В. Преса Карпатської України (1938–1939 рр.): пресознавчі нариси. Львів, 2025. С. 65; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ, 1969. С. 464; Кислиця Д. Світе ясний: спогади. Оттава, 1987. С. 260; Коваль Р., Моренець В. «Подєбрадський полк» Армії УНР. Київ, 2015. Кн. 1. С. 195–196; Кравець Д. Михайло Демкович-Добрянський на хвилях Свободи. Львів, 2024. С. 166; Кулеша Н. М. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр.: формування та функціонування: монографія. Львів, 2009. С. 163, 166, 168, 181, 273; Лучишин І. На моєму життєвому шляху. Цюріх; Мюнхен, 1978. С. 70–71; Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Прага, 1942. Ч. 1. С. 155, 330; Плав’юк М. В. Державний центр УНР на еміграції. Енциклопедія історії України. Київ, 2004. Т. 2: Г–Д. С. 353; Реґенсбурґ: Статті – спогади – документи. До історії української еміґрації в Німеччині після Другої світової війни. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985. С. 44, 432, 501, 502; Реєстр розсекречених архівних фондів України: міжархів. довідник. Т. 1.: Розсекречені архівні фонди центральних державних архівів України. Кн. 2: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України / упоряд. Н. Григорчук, С. Зворський, Н. Маковська. Київ, 2012. С. 238; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30-ті рр. ХХ ст.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 30, 100, 176, 177; Сидоренко Н. Довгаль Спиридон. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2001. Вип. 8. С. 72; Сидоренко Н. «Задротяне життя» українських часописiв на чужинi (1919–1924). Київ, 2000. С. 65; Українська Господарська Академія в Ч. С. Р. 1922–1935. Ню Йорк, 1959. С. 99; Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості: словник-довідник / упорядк. В. А. Просалової. Донецьк, 2012. С. 140; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2024. Т. 8: 1920 р. / уклад.: М. М. Комариця, Н. М. Кулеша. С. 344; Encyclopedia of Ukraine. Toronto; Buffalo; London, 1984. Vol. I. / ed. by V. Kubijovyč. P. 750.
Електронні ресурси: Астаф’єв О. Г. Довгаль Спиридон Микитович. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-20413 (дата звернення: 26.05.2026); Довгаль Спиридон Микитович. Енциклопедія Носівщини. https://wikinosivka.info/wiki/Довгаль_Спиридон_Микитович (дата звернення: 26.05.2026); Довгаль Спиридон Микитович. Український національний біографічний архів. http://biography.nbuv.gov.ua:3000/?q=ДОВГАЛЬ+Спиридон+Микитович&p=1 (дата звернення: 26.05.2026); Хто такий Спиридон Довгаль. Носівська територіальна громада. https://www.facebook.com/100070344211808/posts/хто-такий-спиридон-довгальсьогодні-відбулося-урочисте-відкриття-меморіальної-дош/2276894329218883/ (дата звернення: 26.05.2026).
Світлина: Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Прага, 1942. Ч. 1. С. CCXXV.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 31.07.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Довгаль Спиридон. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/dovhal-spyrydon/ (дата звернення: 00.00.0000).
