Щербаківський Вадим Михайлович [17.03.1876, с. Шпичинці, тепер Бердичівського р-ну Житомирської обл. – 18.01.1957, м. Брайтон, Велика Британія] – публіцист, журналіст, редактор, історик, археолог, етнолог, мистецтвознавець, музейник, педагог, громадський і політичний діяч.
Псевдоніми та криптоніми: В. Капирь, В. Копир, В. Копирь, Швачка, В. Швачка, Вадим Щ., В. Щербанівець; В., В. К., В. Щ., Щ-го.
Народився у сім’ї священника й громадського діяча Михайла Щербаківського. Брат Данила Щербаківського. Навчався в гімназіях Києва та Ніжина (1886–1895). Фахову освіту здобував на математичних факультетах Петербурзького і Московського університетів (1895–1896), а також на фізико-математичному та історично-філологічному факультетах Київського університету (1902–1906). У цьому закладі відвідував курс історії мистецтва, захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата фізико-математичних наук.
Був учасником етнографічних експедицій та археологічних розкопок на Київщині, Поділлі й Херсонщині (з 1902 р.). Активно долучався до національного культурного життя: був членом хору Миколи Лисенка, у складі якого взяв участь у відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Під час студій брав участь у діяльності українських соціал-демократичних гуртків, за що неодноразово зазнавав арештів російською жандармерією (востаннє – 1907 р., коли замість заслання до Сибіру йому дозволили виїзд за кордон).
З грудня 1907 р. до 1910 р. проживав у Львові. Працював у Національному музеї, де брав участь в експедиціях селами Буковини, Галичини та Закарпаття. Займався дослідженням національної архітектури, традиційного побуту, обрядовості та фольклору. У цей період також здійснював поїздки до Італії, Німеччини та Франції (вивчав європейське мистецтво) і розпочав співпрацю з українською пресою.
Наприкінці 1910 р. повернувся до Києва. Працював у Київському художньо-промисловому і науковому музеї. З весни 1912 р. мешкав і працював у Полтаві. Обіймав посаду директора археологічного й міжнародного відділів Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства, а з 1917 р. – ректора Українського народного університету. Також був одним із керівників Полтавського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва й старовини, очолював Українське наукове товариство дослідження та охорони пам’яток старовини й мистецтва на Полтавщині, брав активну участь у громадському житті міста. Влітку 1918 р. як мистецький аташе посольства Української Держави перебував у Відні.
З березня 1922 р. жив у Празі. Впродовж 1922–1945 р. обіймав посаду екстраординарного професора кафедри етнології та археології в Українському вільному університеті. Від 1928 р. виконував обов’язки продекана, а з 1929 р. –декана філософського факультету цього університету. Також був професором археології в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, читав лекції у Карловому університеті. Провадив широку наукову діяльність, брав участь у міжнародних наукових конгресах і конференціях, публікувався у фахових наукових виданнях і пресі (як в українській, так і іншомовній). Співзасновник Українського історично-філологічного товариства у Празі; у 1938–1939 рр. – професор праісторії України в Українській могилянсько-мазепинській академії наук.
У 1945 р. переїхав до Мюнхена, де ініціював відновлення діяльності Історично-філологічного товариства й Українського вільного університету. Обіймав посади ректора (1945–1947), проректора (1947–1948) та декана філософського факультету (1948–1951). З вересня 1951 р. проживав у Лондоні. Продовжував дослідження з давньої історії України та займався громадською діяльністю – зокрема, обіймав посаду заступника голови Комісії допомоги українському студентству у Великій Британії (березень 1952 – серпень 1953).
Упродовж життя був членом низки українських та зарубіжних наукових інституцій: Українського наукового товариства в Києві, Товариства українських поступовців, Полтавського наукового товариства, Наукового товариства імені Шевченка (дійсний член із 1930 р.), Української вільної академії наук, Українського товариства пластичного мистецтва, Словацького наукового товариства, Чеської академії наук та Міжнародного антропологічного інституту (Франція), ін.
Нагороджений Орденом св. Сави. Похований на кладовищі Gunnersbury в Лондоні.
Автор численних наукових розвідок (понад 100) і публікацій у пресі, присвячених історії, археології, етнографії України. Його праці висвітлюють історичні передумови, соціальні процеси й духовні чинники, які впливали на формування української нації. Окрім того, друкував мистецтвознавчі статті, нариси про відомих діячів української культури, огляди художніх виставок, археологічних розкопок.
Серед окремих праць (видані прижиттєво і посмертно): «Деревляні церкви на Україні і їх типи» (1906), «Архітектура у різних народів і на Україні» (1910), «Українське мистецтво» (1913, 1925), «Основні елементи орнаментації українських писанок і їхнє походження» (1925), «Формація українського народу» (1937), «Трипільська культура» (Прага, 1941), «Матеріяли з археолоґічних розкопів на Переяславщині» (1947), «Кам’яна доба в Україні» (1947), «Пам’яті Василя Григоровича Кричевського» (1954), «Життя і діяльність Олександра Антоновича Кошиця» (1955), «Орнаментація української хати» (1980), «Архітектура на Україні» (2006), ін.
Редакторсько-видавнича діяльність: відповідальний редактор газети «Вѣстникъ Полтавскаго Губернскаго Общественнаго Комитета = Вістник Полтавського Губернського Громадського Комітету» (Полтава) у 1917 р.
Публікаторська активність: «Визвольний Шлях» (Лондон; співробітник), «Вѣстникъ Полтавскаго Губернскаго Общественнаго Комитета = Вістник Полтавського Губернського Громадського Комітету» (Полтава), «Життя і Знання» (Львів), «Записки Наукового Товариства імені Шевченка» (Львів), «Записки Українського Наукового Товариства в Київі» (Київ), «Записки Українського Наукового Товариства Дослідування й Охорони Памяток Старовини та Мистецтва на Полтавщині» (Полтава),«Літературно-Науковий Вістник» (Реґенсбург; Мюнхен; співробітник), «Літературно-Науковий Додаток “Нового Часу”» (Львів), «Народне Слово» (Львів; співробітник), «Наша Культура» (Варшава; співробітник), «Обрії» (Львів), «Рада» (Київ; кореспондент), «Сьогочасне й Минуле» (Львів), «Сьогочасне й Минуле» (Мюнхен), «Хроніка Наукового Товариства імені Шевченка» (Львів), «The Ukrainian Quarterly» (Нью-Йорк), ін.; німецькі, французькі, чеські фахові журнали.
Фотоілюстрування: світлини експонатів виставки українського прикладного мистецтва та кустарних виробів в Києві 1906 р. у журналі «Зоря» (Москва).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 426; Брайлян Н. Щербаківський Вадим Михайлович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2007. Вип. 14. С. 323–325; Головата Л., Сущ Л., Бербека О. Товариство «Просвіта» у Львові (1868–1939): покажчик видань. Львів, 2008. С. 390; Про автора. Щербаківський В. Орнаментація української хати. Рим, 1980. С. 7–8; Професор Вадим Михайлович Щербаківський. Визвольний Шлях. Лондон, 1957. Кн. 2/38(112). С. 122; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. / уклад.:М. В. Галушко, М. М. Романюк, Л. В. Сніцарчук, М. М. Комариця, Н. М. Кулеша. Львів, 2011. Т. 3: 1906–1910 рр. С. 95; Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 31, 33; Львів, 2022. Т. 7: 1919 р. С. 99; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / упоряд.: М. М. Романюк, М. В. Галушко. Львів, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1939 рр. С. 621, 749; Федорова Л. Д. Щербаківський Вадим Михайлович. Енциклопедія історії України. Київ, 2013. Т. 10: Т–Я. С. 682; Франко А. Д., Франко О. О. Аналіз документів та матеріалів особистого наукового архіву Вадима Щербаківського. Вісник Інституту археології Львівського університету. Львів, 2012. Вип. 7. С. 62–74; Ясь О. В. Записки Українського Наукового Товариства в Київі. Енциклопедія історії України. Київ, 2005. Т. 3: Е–Й. С. 253.
Електронні ресурси: Пекарська Л. Щербаківський Вадим. Українці в Сполученому Королівстві: інтернет-енциклопедія. https://www.ukrainiansintheuk.info/ukr/02/shcherbakivskyi-u.htm (дата звернення: 09.10.2025); Шовкопляс Г. М. Щербаківський Вадим Михайлович. Енциклопедія Сучасної України. https://esu.com.ua/article-886130 (дата звернення: 09.10.2025).
Світлина: Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Прага, 1941. Ч. 1. С. XCVI.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 27.01.2025.
Оновлено: 09.10.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Щербаківський Вадим. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/shcherbakivskyy-vadym/ (дата звернення: 00.00.0000).
