Гехтер Максим Григорович [1885, Київщина – 25.12.1947, м. Прага, Чехія] – журналіст, публіцист, редактор, економіст, громадський і політичний діяч.
Справжнє ім’я та по батькові: Мендель Гецкович-Беркович.
Конспіративне псевдо: Максим.
Псевдоніми та криптоніми: М. Григорович, Економіст, Максим Литвин, М. Литвин, Літописець, Максим Літописець, Максим, Меломан, Могар, Ольгін, М. Ольгін, Оптиміст, Профан, Радянин, Рецензент, Робітник, М. Росьовий, Ст. Росьовий, Рузин, М. Рузин, Ченко, Ю. Яровий, Nowus; А., А. Г., Г., Г. Р., Г-ович, Д. Б., Д. Е., Е. У., М., М. Г., м. г., М. Г-ер, М. Г-ович, М. Г-р., М. Г-ч, М. Ге-ер, М. Григ., М. Р-н, М. С-ин, Мак., Н. Р., П. А., П. Г., Р., -р, Р. В., Рец., С. Д., Ст. Р.; М. Н., (mh), Nov.
Член Революційної української партії та Бунду, прихильник і популяризатор ідеї української автономії. За свою діяльність зазнав переслідувань з боку царської влади, зокрема 29 листопада 1905 р. був заарештований та ув’язнений.
Після звільнення у жовтні 1906 р. оселився в Києві. Відійшов від партійної роботи й розпочав співпрацю з щоденником «Рада» та іншими часописами. У грудні 1908 р. був обраний членом Наукового товариства імені Шевченка. Брав участь у роботі товариства «Просвіта», Українського клубу (виступав із прилюдними доповідями на його зборах), від 1912 р. – клубу «Родина» (один із його співзасновників).
19 січня 1919 р. виїхав з України як радник Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у США (перебував на цій посаді до 30 квітня), однак через відмову в отриманні американської візи залишився у Копенгагені. Впродовж 15 жовтня 1919 р. – 30 квітня 1920 р. працював керівником інформаційного відділу Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Данії. Згодом обіймав посаду секретаря Посольства УНР в Німеччині.
Від 1921 р. проживав у Чехословаччині, здебільшого в Празі, де співпрацював із німецькомовною чеською пресою. Влітку 1922 р. викладав на курсах українознавства у Берліні, а впродовж листопада 1923 р. – вересня 1924 р. працював журналістом у Подєбрадах. У 1925 р. був обранй членом Українського інституту громадознавства. До початку Другої світової війни також публікувався у французькій та американській пресі. У роки війни переховувався.
Похований у Празі.
Автор розвідок на соціально-економічні теми, що друкувалися у науковому збірнику «Студії з поля суспільних наук і статистики» (Львів) та виходили окремими виданнями, зокрема «До історії робочого класу на Вкраїні росийській» (б. р.), «Земська статистика про зарібну платню в сїльськім господарстві лївобережної України» (б. р.), «Сільська кооперація» (1909) та «Селянські заробітки» (1911). У пресі публікував статті соціально-економічної, політико-правової, національної та культурно-освітньої проблематики, рецензії на праці відповідної тематики й твори українських письменників.
Редакторсько-видавнича діяльність: член редакційного колективу і редактор соціально-економічного відділу газети «Рада» (Київ) у 1907–1914 рр.; відповідальний редактор журналу «Літературно-Науковий Вістник» (Львів, Київ) у 1908 р. та 1911–1912 рр.; член редакційного колективу газети «Відродження» (Київ) у 1918 р.; засновник і ймовірний редактор бюлетенів «Bulletiner Fra Det Ukrainske Press-Bureau», «Bulletins From The Ukrainain Press-Bureau» (обидва – Копенгаген) у 1919 р.; редактор бюлетеня «Українське Пресове Бюро в Копенгазі» (Копенгаген) у 1920 р.; член редакційних колективів журналів «Prager Presse» (Прага) у 1921–1938 рр. та «Slavische Rundschau» (Прага) у 1928–1939 рр.
Публікаторська активність: «Відродження» (Київ), «Діло» (київський та празький кореспондент), «Економіст», «Записки Наукового Товариства імені Шевченка» (усі – Львів), «Засів», «Кіевская Мысль», «Кіевская Почта», «Кіевскія Вести» (усі – Київ), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів, Київ), «Рада» (Київ), «Свобода» (Джерсі-Ситі), «Село», «Українська Хата» (обидва – Київ), «Учитель» (Львів) ін.; «Русские Ведомости» (Москва), «Prager Presse», «Slavische Rundschau» (обидва – Прага), ін.
Література: Богацький П. «Українська Хата». Українська Хата. Київ, 1909–1914 [спогади П. Богацького, М. Шаповала, А. Животка] / упоряд. С. Зеркаль. Нью-Йорк, 1955. С. 20; [Борщак І.]. Максим Гехтер. Україна. Париж, 1950. Ч. 3. С. 202–205; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 88; Дорошенко В. Максим Гехтер. Свобода. Джерсі-Сіті, 1950. Ч. 225. С. 2–3; М. Гехтер: Спогади. Листи до М. Грушевського / упоряд., вступ та прим. І. Ткаченка. Київ, 2005. 64 с.; Наріжний С. Українська еміґрація. Прага, 1942. С. 251; Наріжний С. Українська еміґрація. Культурна праця української еміґрації 1919–1939. Київ, 1999. С. 98, 130; Никон Немирон [Андрусяк М.]. Спогади про Максима Гехтера. Свобода, 1951. Ч. 13. С. 3; «Рада» – щоденна українська газета Наддніпрянщини. Покажчик змісту (1906–1908 роки): у 3 т. / упоряд.: І. Старовойтенко, Ю. Горбач. Київ, 2021. Т. 1. С. 11, 27–29, 49; Реєстр розсекречених архівних фондів України: міжархів. довід. Київ, 2012. Т. 1. Кн. 2. С. 291; Сидоренко Н. Гехтер Максим Григорович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів,1999. Вип. 6. С. 56–59; Сидоренко Н. Гехтер Максим Григорович. Шевченківська Енциклопедія: у 6 т. Київ, 2012. Т. 2. С. 71; Тищенко-Сірий Ю. Перші наддніпрянські українські масові політичні газети. Нью-Йорк, 1952. С. 9; Ткаченко І. В. Листи М. Шаповала до М. Грушевського як історичне джерело. Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 2007. Вип. 12. С. 323–346; Ткаченко І. В. Редакційна політика М. Грушевського в «Літературно-Науковому Вістнику» (1907–1914 рр.). Український історичний журнал. Київ, 2010. № 5. С. 90–103; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. / уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк, Л. В. СніцарчукМ. М. Комариця, Н. М. Кулеша. Львів, 2007. Т. 1: 1812–1890 рр. С. 440; Львів, 2009. Т. 2: 1891–1905 рр. С. 90, 193, 194; Львів, 2011. Т. 3: 1906–1910 рр. С. 119, 121, 199; Львів, 2014. Т. 4: 1911–1916 рр. С. 68, 70; Львів, 2020. Т. 6: 1918 р. С. 38; Львів, 2022. Т. 7: 1919 р. С. 307, 308, 600, 602; Фелонюк А. Гехтер Максим. Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія. Львів, 2016. Т. 3: Вес–Глин. С. 583–586; Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917 рр.). Київ, 2011. 480 с.; Юркевич О. Видавнича і суспільно-політична діяльність Юрія Тищенка-Сірого. Львів, 2020. С. 141.
Електронні ресурси: Сидоренко Н. М. Гехтер Максим Григорович. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-29435 (дата звернення: 11.06.2026); Hekhter Maksym. Internet Encyclopedia of Ukraine. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CH%5CE%5CHekhterMaksym.htm (дата звернення: 11.06.2026).
Світлина: Фелонюк А. Гехтер Максим. Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія. Львів, 2016. Т. 3: Вес–Глин. С. 583.
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 12.06.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Гехтер Максим. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/hekhter-maksym/ (дата звернення: 00.00.0000).
