Ленкавський Степан Володимирович [06.07.1904, с. Угорники, тепер Івано-Франківської обл. – 30.10.1977, м. Мюнхен, Німеччина] – журналіст, редактор, публіцист, громадсько-політичний діяч.
Псевдоніми та криптоніми: П. Залужний, В. Маркевич; В. С., З., Л., С. Лен., Ст. Лен, Л-ський, С. В., С. Л., Ст. В.
Підпільні псевдо: Коваль, Залужний, Маркевич, Семен.
Народився в сім’ї священника Володимира Ленкавського та Марії з дому Антульської. 1909 р. родина переїхала до с. Фитьків на Надвірнянщині, куди батька призначили парохом – тут і здобув початкову освіту. Згодом разом із батьками переїхав до с. Загвіздя неподалік Станиславова, де батько отримав нову парафію. Навчався у Станиславівської гімназії. У 5-му класі гімназії став членом підпільної Організації вищих кляс українських ґімназій, що перебувала під впливом Української військової організації. Закінчивши гімназію, продовжив студії на філософському факультеті Львівського університету.
У студентські роки належав до проводу Спілки української націоналістичної молоді (СУНМ). Їздив по рідних селах з ідеологічними доповідями, ініціював культурно-просвітницькі заходи для шкільної молоді. Входив до літературної групи «Листопад» (націоналістичного спрямування) у Львові.
У 1929 р. був учасником Конгресу українських націоналістів і став одним із засновників новоствореної Організації українських націоналістів (ОУН). Був секретарем у Крайовій Екзекутиві ОУН, до 1931 р. обіймав посаду її ідеологічного референта.
У 1930 р. через посилення репресій польської влади перебрався до Кракова і впродовж року навчався у Вищій торговельній школі.
У листопаді 1931 р. був заарештований поляками через участь у Конгресі українських націоналістів і був засуджений до чотирьох років ув’язнення. Покарання відбував у львівських «Бригідках», навесні 1933 р. був переведений до дрогобицької в’язниці «На Гірці», а наприкінці того ж року – до тюрми у м. Ломжа під Варшавою.
Після звільнення у квітні 1935 р. поринув у громадсько-політичну та публіцистичну діяльність, однак став обережнішим – відійшов від організаційної роботи в ОУН. Невдовзі повернувся до Загвіздя і перебував там до початку Другої світової війни. Брав участь в діяльності Реферантури підрадянських справ КЕ ОУН ЗУЗ.
У вересні 1939 р., аби уникнути арешту органами НКВС, виїхав до Кракова. Після внутрішнього розколу ОУН у 1940 р. підтримав Революційний провід ОУН на чолі з Степаном Бандерою, увійшов до його складу як референт пропаганди. У квітні 1941 р. був учасником Другого (Краківського) Великого збору ОУН, був обраний ідеологічним референтом Проводу ОУН(р) і третім заступником Степана Бандери.
3 липня 1941 р. у складі реферантури пропаганди нелегально прибув до Львова, розгорнув діяльність Головного осередку пропаганди з метою активізування громадсько-культурного життя. Вже 29 липня був заарештований гестапо і перебував у львівській тюрмі на вул. Лонцького. У вересні того ж року був перевезений до краківської тюрми на вул. Монтелюпіх. У липні 1942 р. його відправили до німецького концтабору смерті Аушвіц (Освєнцим), де він перебував до грудня 1944 р. Там він зазнав катувань.
Після звільнення опинився в німецькій зоні окупації в Кракові. Належав до закордонної місії Української Головної Визвольної Ради. У травні 1945 р. емігрував далі на Захід – через Австрію до Італії. Осів на деякий час у Римі, був у складі делегації УГВР, яка вела переговори з поляками у справі міжнародного примирення, однак суттєвих домовленостей досягнути не вдалося.
Весною 1946 р. переїхав до Мюнхена, взяв активну участь у розвитку українського громадсько-політичного життя. Був причетний до започаткування Ліги українських політв’язнів.
У Проводі Закордонних частин ОУН був заступником Бандери, займався питаннями безпеки організації, контролював зв’язок з краєм, налагоджував роботу Референтури підсовєтських справ. Після вбивства Степана Бандери у 1959 р. був одноголосно обраний Провідником ЗЧ ОУН, у цьому статусі підтверджений VI Конференцією у 1963 р. і перебував на такому становищі до 1968 р. У 1974 р. стан його здоров’я значно погіршився, змушений був відійти від активних справ. Помер після важкої недуги. Похований на цвинтарі Вальдфрідґоф у Мюнхені.
Є автором «Декалогу українського націоналіста». У пресі публікував статті суспільно-політичної, культурологічної та філософської тематики, розвідки з ідеології націоналізму та питань військової політики, публікації з «совєтознавства», огляди міжнародного політичного життя.
Редакторсько-видавнича діяльність: засновник і головний редактор підпільної газети «Борітеся – поборете» (Б. м.) у 1967–1968(?) рр.; співзасновник і відповідальний редактор журналу «Літературно-Науковий Вістник» (Реґенсбурґ, Мюнхен) у 1948 р.; співзасновник і член редакції газети «Шлях Перемоги» (Мюнхен) від 1954 р., її відповідальний редактор у 1973–1975 рр.; співініціатор журналу «Визвольна Політика» «(Прага, Мюнхен) у 1947 р.; відповідальний редактор часопису «Сурма» (Мюнхен) у 1949–1953 рр.; член редакційної колегії підпільного журналу «Юнак» (Львів) у 1928–1934 рр., газети «Український Самостійник» (Мюнхен) у 1950–1954 рр.
Публікаторська активність: «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ» (Львів), «Сурма» (Мюнхен), «Визвольна Політика» (Прага, Мюнхен), «Визвольний Шлях» (Лондон), «Вісник» (Нью-Йорк), «Вісник ООЧСУ» (Нью-Йорк), «Вісті» (Львів), «Вістник» (Львів), «Інформативний Листок» (Мюнхен», «Літературно-Науковий Вістник» (Реґенсбурґ, Мюнхен), «Метеор» (Львів), «Повідомлення Проводу ЗЧ ОУН» (Мюнхен), «Розбудова Нації» (Прага), «Смолоскипи» (Львів), «Українська Кореспонденція» (Мюнхен), «Українська Трибуна» (Мюнхен), «Український голос» (Перемишль), «Український Самостійник» (Мюнхен), «Шлях Перемоги» (Мюнхен), «Юнак», «Юнацтво» (обидва – Львів).
Література: Климишин М. Степан Ленкавський. Визвольних Шлях. 1987. Кн. 11. С. 290–292; Купінець Б. Ленкавський Степан. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 1996. Вип. 3. С. 195–197; Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Київ, 2007. С. 51, 102, 105, 731; Сич О. М. Степан Ленкавський в історії Організації українських націоналістів (1929–1977 рр.): дис. … канд. іст. наук.: [спец.] 07.00.01 «Історія України». Київ, 2008. 230 с.; Сл. пам. Степан Ленкавський. Шлях Перемоги. Мюнхен, 1977. 6 листоп. С. 1; Сич О. Життєвий шлях Степана Ленкавського. Степан Ленкавський. Український націоналізм. Твори / за ред. Олександра Сича. Івано-Франківськ, 2002. Т. 1. С. 9–47.
Електронні ресурси: До 120-річчя з дня народження Степана Ленкавського. https://ounuis.info/exhibitions/1671/do-120richchia-z-dnia-narodzhennia-stepana-lenkavskoho.html (дата звернення: 13.05.2026)
Світлина: Архів ОУН в УІС – Лондон. Ф.21. Оп.1. Од. зб. 4.
Оксана Середа
Опубліковано: 19.05.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Ленкавський Степан. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/lenkavskyy-stepan (дата звернення: 00.00.0000).
