Ґабрусевич Іван Северинович [20.09.1902, с. Вільховець, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 16.05.1944, концтабір Заксенгаузен поблизу м. Берлін, Німеччина] – журналіст, редактор, публіцист, громадсько-політичний діяч.
Варіанти правопису прізвища: Габрусевич.
Криптонім: Н. Сам.
Підпільні псевдо: Гребелька, Джон, Зубр, Іртен, Северко.
Народився у багатодітній сім’ї священника Северина Ґабрусевича та Стефанії з дому Богачевської. Старший брат Володимира Ґабрусевича. У 1905 р. разом із родиною переїхав до с. Годів на Зборівщині, де й здобув початкову освіту. Згодом продовжив навчання у Бережанській гімназії. У цей час приєднався до Пласту, захопився націоналістичними ідеями.
1924 р. його батьки повернулися до Вільхівця (батька перевели на парафію). Після повернення із військової служби він розгорнув просвітницьку діяльність у рідному селі. Згодом продовжив студії на філософському факультеті Львівського університету (вивчав психологію та слов’янську філологію), який закінчив у 1931 р.
Ще під час навчання поринув в активну громадсько-політичну діяльність. Входив до Української військової організації. Вступив до Групи української державницької молоді, а згодом – Союзу української націоналістичної молоді, належав до його проводу. 1929 р. приєднався до Організації українських націоналістів (ОУН). Став засновником конспіративної молодіжної організації «Юнацтво» у Львові, із 1930 р. очолював підреферантуру юнацтва Крайової Екзекутиви ОУН (КЕ ОУН). У 1931 р. був також призначений заступником Провідника КЕ ОУН. У липні 1931 р. – березні 1932 р. був на посаді Провідника КЕ ОУН, водночас продовжував очолювати реферантуру юнацтва. Фінансував видавання підпільної преси для молоді – віддав більшість коштів, які заробляв сторожем.
Наприкінці серпня 1930 р. був заарештований польською поліцією, відбув тримісячне ув’язнення. У грудні того ж року заарештований вдруге і перебував у тюрмі «Бригідки». У 1931 р. теж був двічі заарештований, відбув кількамісячні ув’язнення, заробивши туберкульоз легень. Наступний арешт – у березні–травні 1932 р., після якого за дорученням КЕ ОУН нелегально виїхав до Праги (Чехословаччина), а звідти перебрався до Берліна (Німеччина). Восени 1934 р. став членом Проводу українських націоналістів, в якому очолив реферантуру ідеологічного вишколу. Співпрацював в Українській пресовій службі (УПС).
Після переїзду до Відня (Австрія) продовжив працю в УПС. У 1937 р. погіршився його стан здоров’я, понад рік лікувався і змушений був відійти від справ. Від 1938 р. проживав в орендованому ОУН замку поблизу с. Зауберсдорф на південь від Відня, де читав лекції з націоналістичної ідеології на військових вишколах членів організації. Після 1940 р. одружився з Марією Врецьоною, сестрою журналіста й оунівця Євгена Врецьони.
У 1940 р. став членом новоствореного Революційного Проводу ОУН, який відколовся від ОУН під керівництвом Андрія Мельника. У квітні 1941 р. на Другому великому зборі ОУН увійшов до складу Проводу ОУН (б). Наприкінці червня того ж року у складі Середньої похідної групи прибув до Львова й організаційно долучився до проголошення Акту відновлення Української держави у Львові. 15 вересня 1941 р. разом з іншими представниками українського підпілля був заарештований гестапо, перебував у берлінській тюрмі, а згодом переведений до концентраційного табору Заксенгаузен, де й загинув після загострення важкої хвороби (туберкульозу).
Є автором брошур «Український вертеп: Для школярів і пластунів» (1924), «Український вертеп для сільських школярів» (1932), праці «Місце України в світі» (1940). У пресі публікував суспільно-політичні статті, спрямовані на пропагування й поглиблення націоналістичного світогляду.
Редакторсько-видавнича діяльність: ініціатор нелегального бюлетеня «Юнацтво» (Львів) у 1930 р.; головний редактор підпільних часописів «Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ» (Львів) у 1931– 1932 рр. та «Юнак» (Львів) у 1928–1932 рр.; ідеологічний редактор журналу «Розбудова Нації» (Прага) у 1934 р.
Публікаторська активність: «Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ» (Львів), «Самостійна Думка» (Чернівці), «Смолоскипи» (Львів), «Український Голос» (Перемишль), «Юнак», «Юнацтво» (обидва – Львів).
Література: Антонович О. Спогади. Київ; Вашінгтон, 1999. С. 247; В. П. С. Іван Габрусевич (В другу річницю смерти). Визвольна політика. 1947. Ч. 4/5. С. 34–36; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 78; Кулеша Н. М. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр.: формування та функціонування: монографія. Львів, 2009. С. 271–272; Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914–1939 рр.): матеріали до бібліогр. Львів, 1998. С. 33, 247; Мельник Н. Ґабрусевичі. Священича родина: монографія. Львів, 2022. С. 42–104; Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Київ, 2007. С. 105, 227, 666; Посівнич М. Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929–1939 рр. Український визвольний рух: наук. зб. Львів, 2007. Зб. 9. С. 74; Романюк М. Габрусевич Іван. Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклоп. слов. Львів, 1995. Вип. 2. С. 59–60; Стасюк О. Видавнича діяльність ОУН в міжвоєнний період. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2000. Вип. 7. С. 380; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / уклад.: М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко. Львів: Світ, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1939 рр. С. 176; Шах Т. Іван Габрусевич: революціонер з когорти націоналістів. Мандрівець. Тернопіль, 2008. № 7. С. 76–79.
Електронні ресурси: Драбчук І. Отець Северин Габрусевич та його діти. Нова зоря. 2023. 29 черв. https://novazoria.com.ua/?p=20267 (дата звернення: 20.03.2026).
Світлина: Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Київ, 2007. С. 666.
Оксана Середа
Опубліковано: 31.03.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Ґабрусевич Іван. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/gabrusevych-ivan (дата звернення: 00.00.0000).
