Мірна Зінаїда Василівна [09.10.1873, м. Городня, тепер Чернігівського р-ну Чернігівської обл. – 03.01.1950, м. Прага, Чехія] – журналістка, публіцистка, громадська і політична діячка.
Дівоче прізвище: Хільчевська.
Псевдонім та криптонім: Будовий; З. М.
Народилася у сім’ї Василя та Катерини Хільчевських. Батько був державним службовцем у Козельці та Городні. Після його смерті у 1878 р. родина переїхала до Чернігова. Закінчила фельдшерські та зуболікувальні курси.
Після одруження з Іваном Мірним проживала в Умані, а від 1910 р. – у Києві. Викладала у недільних та вечірніх школах для дорослих. Належала до кола активних українських громадських діячок, серед яких були Марія Ішуніна, Софія Русова, Людмила Старицька-Черняхівська, Любов Яновська. Брала участь в діяльності низки освітніх товариств, у роботі Київського товариства оборони жінок та Київського товариства народних дитячих садків. Стала членкинею Українського клубу, а у 1913 р. – Київського жіночого громадського зібрання. Також була близькою до Товариства українських поступовців. У роки Першої світової війни долучилася до роботи Допомогового комітету опіки над втікачами (від 1915 р. – Товариство допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій), займалася питаннями соціального захисту постраждалих, опікувалася сиротинцями, притулками для дітей біженців та солдат.
Навесні 1917 р. була однією з організаторок і учасницею Всеукраїнського національного конгресу (відбувся 6–8 квітня). Її було обрано членкинею Української Центральної Ради (УЦР), де працювала діловодкою фінансового відділу та входила до складу Малої Ради. Долучилася до заснування Українського жіночого союзу, належала до Української радикально-демократичної партії, а після її реогранізації – до Української партії соціалістів-федералістів. Від серпня 1917 р. очолювала Українське товариство допомоги жертвам війни, а у жовтні її було призначено головою Виконавчого комітету Крайової наради у справах біженців УЦР. Також активно працювала в Українському товаристві Червоного Хреста.
У 1919 р. разом з українським урядом евакуювалася до Кам’янця-Подільського. Була однією із засновниць Української національної жіночої ради та обіймала посаду заступниці її голови. Того ж року разом із чоловіком увійшла до складу української делегації на Версальських мирних переговорах. Після переїзду 1920 р. до Німеччини заснувала берлінську філію Української національної жіночої ради й упродовж 1920–1923 рр. очолювала її. Опікувалася українськими студентами, ініціювала створення у Берліні Спілки студентів-українців у Німеччині та була обрана її почесною членкинею.
Від 1924 р. проживала у Празі. Була однією з провідних діячок і довголітньою головою (1928–1939 рр.) Українського жіночого союзу в Чехословаччині. Представляла цю організацію у складі комітету Чеської секції Ліги миру і свободи. У липні 1933 р. входила до складу Тимчасового комітету допомоги голодуючим в Україні, а в серпні того ж року її було обрано до складу сталої управи Комітету представників українських організацій у ЧСР для допомоги голодним в Україні. Брала участь в українських та міжнародних форумах представниць жіночих організацій, зокрема в Українському жіночому конгресі у Станиславові (червень 1934 р.) та Загальному з’їзді українок у Львові (жовтень 1937 р.). Налагодила співпрацю із Союзом українок Канади, а з 1937 р. входила до складу Головної ради Всесвітнього союзу українок (обіймала посаду секретарки). Належала до Союзу українських журналістів і письменників на чужині й управи Музею визвольної боротьби України.
Після Другої світової війни опікувалася справами Музею визвольної боротьби України, займалася підтримкою українських емігрантів.
Похована на Ольшанському кладовищі у Празі.
Авторка розвідки «Історія жіночого руху на Придністрянській Україні» (Прага), яка вийшла окремими виданням. У пресі та альманахах журналу «Жіноча Доля» публікувала матеріали на суспільно-політичні теми, зокрема, присвячені жіночому руху, його діячкам та історії, діяльностіі жіночих організацій в Україні, Німеччині, Чехословаччині. Також публікувала власні переклади українською мовою франкомовної публіцистики.
Публікаторська активність: «Діло», «Жінка» (обидва – Львів), «Жіноча Доля» (Коломия), «Жіночий Вістник» (Київ), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів, Київ), «Наш Світ» (Коломия), «Нова Хата» (Львів), «Рада» (Київ), «Тризуб» (Париж), ін.
Література: Антонович К. Зінаїда Мірна. Наше Життя. Філадельфія, 1955. Ч. 7. С. 3–4; Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 281; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: бібліогр. довід. Київ, 1998. С. 129–130; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ, 1969. С. 506; Жванко Л. Організаторка державної сиситеми допомоги біженцям: Зінаїда Мірна (1878–1950). Жіночі історії лідерства в Україні: кінець ХІХ – перша половина ХХ століття: монографія / за наук. ред. О. Кісь. Київ, 2025. С. 219–236; Курилишин К. Часопис «Діло» (Львів, 1880–1939 рр.): матеріали до біобібліографістики. Дрогобич, 2025. Т. 9: 1931–1935 рр. С. 421; Лащенко Г. Зінаїда Мірна. Наше Життя. Філадельфія, 1966. Ч. 1. С. 39–40, Ч. 2. С. 31–32, Ч. 6. С. 31–32; «Ми б’ємо в Великий дзвін…». Голодомор 1932–1933 рр. очима української діаспори: док. з фондів ЦДАВО України / упоряд.: Н. М. Маковська (кер.) [та ін.]. Київ, 2008. С. 37, 40; Передирій В. Мірна Зінаїда Василівна. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 1999. Вип. 6. С. 212–214; Потапенко О. М. Родина Мірних та Хільчевських: до нових фактів біографії. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. Харків, 2023. Вип. 37. С. 37–44; О. Ч. Жінки в Українській Центральній Раді. Наше Життя. Філадельфія, 1953. Ч. 1. С. 3; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї (1865–1994 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 1996. С. 117; Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20–30-х рр. ХХ ст.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2002. С. 58; Смоляр Л. Жіночі долі в контексті історії української державності. Етнічна історія народів Європи. Київ, 2000. Вип. 7. С. 10–15; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / уклад.: М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко. Львів: Світ, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1929 рр. С. 31, 526; Encyclopedia of Ukraine. Toronto; Buffalo; London, 1984. Vol. III. P. 425.
Електронні ресурси: Звіт Союзу Українських жірналістів і письменників на чужині. Diasporiana. https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/21545/file.pdf (дата звернення: 09.07.2026); Мірна Зінаїда Василівна. https://uk.wikipedia.org/wiki/Мірна_Зінаїда_Василівна (дата звернення: 09.07.2026); Передирій В. А. Мірна-Хільчевська Зінаїда. Енциклопедія Сучасної України [електронна версія]. https://esu.com.ua/article-67825 (дата звернення: 09.07.2026); Потапенко О., Савченко А. Зінаїда Мірна – (не)відома громадська діячка із Городні. https://www.facebook.com/novgord1917/posts/зінаїда-мірна-невідома-громадська-діячка-із-городні-ніхто-з-нас-у-найстрашнішому/1067261971652760/ (дата звернення: 09.07.2026).
Світлина: Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. Прага, 1942. Ч. 1. С. CXCVIII (покращення якості фото за допомогою АІ).
Олеся Дроздовська
Опубліковано: 10.07.2026.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Дроздовська О. Мірна Зінаїда. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/mirna-zinaida/ (дата звернення: 00.00.0000).
