Підгірський Самійло

Підгірський Самійло Максимович [20.09.1888, с. Любитів^*, тепер Ковельського р-ну Волинської обл. – 05.08.1944, м. Київ] – редактор, адвокат, громадський та політичний діяч.

Народився у заможній селянській сім’ї Максима та Марії (з дому – Слабушевська) Підгірських. Навчався в гімназіях Луцька (від 1900 р.) та Бреста (у 1906–1908 рр.). Вивчав право у Санкт-Петербурзькому університеті. Брав активну участь у діяльності українських студентських товариств. Після завершення навчання в 1914 р. повернувся до Ковеля.

З початком Першої світової війни переїхав до Києва, де працював за фахом і долучився до створення Українського правничого товариства. Був активним учасником українського громадського та політичного життя та вступив до Української партії соціалістів-федералістів. У 1917 р. представляв Волинь в Українській Центральній Раді.

У 1918 р. переїхав до Житомира. Впродовж 1918–1919 рр. очолював Волинську земську управу. Займався просвітницькою та громадською роботою. Разом із Никанором Абрамовичем 23 січня 1918 р. заснував Українське Братство Святого Спаса.

У 1920 р. повернувся до Ковеля. Пізніше (грудень 1921 р. – 1927 р.) працював помічником адвоката у Луцькому окружному суді. Брав участь у діяльності Українського національного виборчого комітету (у 1922 р.), був членом Луцького повітового виборчого комітету. Двічі (1922–1927 рр. та 1928–1930 рр.) обирався послом до Сейму ІІ Речі Посполитої. Входив до складу Української парламентської репрезентації та обіймав посаду її віцепрезидента (упродовж 1923–1925 рр.). Активно виступав на захист політичних та економічних прав українського народу. У 1924 р. був одним із засновників (разом з Дмитром Донцовим, Володимиром Кузьмовичем, Дмитром Паліївим та ін.) Української партії національної роботи й став її головою.

Після завершення другої депутатської каденції й до вересня 1939 р. займався приватною адвокатською практикою в Ковелі. Брав участь у політичних судових процесах, на яких виступав захисником обвинувачених у приналежності до Організації українських націоналістів та Українського народного козачого руху. Очолював управу Ковельського товариства «Просвіта» й брав участь в організації українського націоналістичного руху на Ковельщині.

З утвердженням радянської влади на Волині у 1939 р. викладав у польській гімназії, пізніше – у сільській школі на Рогатинщині. На початку серпня 1941 р. повернувся до Ковеля. Тут неповний місяць очолював повітову управу, пізніше (впродовж серпня 1942 р. – липня 1943 р.) працював суддею у Маціївському районі.

Упродовж 1930–1940-х рр. за виразну проукраїнську позицію, активну громадську, просвітницьку та політичну діяльність, зв’язки з ОУН, а згодом – УПА зазнав переслідувань з боку польських, німецьких та радянських органів влади. Останній арешт  (2 квітня 1944 р.) радянською контррозвідкою «Смерш» став фатальним. С. Підгірський помер у лікарні київської в’язниці й був похований на її території.

Редакторсько-видавнича діяльність: редактор газети «Громадянин» (Житомир) від 1917 р.; член редакційної колегії «Волинської Газети» (Житомир); редактор газети «Громада» (Луцьк).

Публікаторська активність: «Наше Життя» (Холм; Бересть).

Література: Власюк О. Українські представники від Волині у польському парламенті (1922–1927 рр.). Актуальні питання історії України. Україна і світ. Збірник матеріалів Третьої регіональної наукової конференції (Острог, 25 квітня 2012 року). Острог, 2012. С. 203–204; Гарбарук А. Витоки Ковельської повітової «Просвіти» (початок 1920-х рр.). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Луцьк, 2016. С. 51; Кулеша Н. Підгірський Самійло Максимович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2013. Вип. 20. С. 608–609; Кучерепа М. Посол українського народу. Реабілітовані історіє: у 27 т. Волинська область. Луцьк, 2010. Кн. 1. С. 615–620; Павлюк І. З. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–1939, 1941–1944 рр. Львів, 2001. С. 261; Сковронська І. Підгірський Самійло. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2004. Вип. 11. С. 307–308; Українська преса в Україні та світі ХІХ­–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. / уклад. М. М. Романюк, Л. В. Сніцарчук, М. М. Комариця, Н. М. Кулеша. Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 108; Parlament Rzeczypospolitej Polskiej. 1919–1927 / pod redakcja H. Moscickiego i W. Dzwonkowskiego. Warszawa, 1928. S. 334.

Електронні ресурси: Вільчинський П. Адвокат з Волині – борець за самостійну Україну. Історична правда. 2022. 11 лют. https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/02/11/160918/ (дата звернення: 15.02.2025); Миронюк А. Самійло Підгірський – останній націоналіст старої гвардії. Ковель media. 2021. 17 серп. https://kovel.media/samijlo-pidgirskyj-ostannij-naczionalist-staroyi-gvardiyi/ (дата звернення: 5.02.2025).

Світлина: Parlament Rzeczypospolitej Polskiej. 1919–1927 / pod redakcja H. Moscickiego i W. Dzwonkowskiego. Warszawa, 1928. Вклейка. С. 31.

Олеся Дроздовська

Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.

Як нас цитувати: Дроздовська О. Підгірський Самійло. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/pidhirskyy-samiylo/ (дата звернення: 00.00.0000).