Свєнціцький Іларіон Семенович [07. 04. 1876, м. Буськ, тепер Золочівського р-ну Львівської обл. – 18.09.1956, м. Львів] – редактор, публіцист, вчений, книгознавець, педагог, музеолог, етнограф.
Псевдоніми та криптоніми: Свентицкий, И. С. Свѣнцицкій, Свєнціцкий-Святицький, И. С. Святитский, И. Святитскій, Святицкій, И. Святицкий, И. Святицкій, Иларіонъ Святицкій, д-ръ Иларіонъ Святицкій, д-ръ Е. Святицький, Іларіон Святицький, Іляріон Святицький, Свободный Чєловєк, Ilarion Swěnzizkyj-Swiatyzkyj; -енко, И., И. С., И. С. С., И. С. С.-ій, И. С-ій, И. Св-кій, Иссов, І. С., І. Св-ий, І. С. Ус, I. S.
Народився у родині вчителя Семена Свєнціцького та Іванни з дому Кучинської. Навчався у німецькій та згодом академічній гімназіях у Львові. 1895 р. вступив на математичне відділення філософського факультету Львівського університету, яке закінчив 1899 р. Продовжив студії у Петербурзькому археологічному інституті, одночасно відвідував лекції на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. У 1900–1901 рр. служив в австрійському війську.
Після повернення до Львова став помічником бібліотекаря відділу рукописів і друкованих слов’янських книг бібліотеки Народного дому. 1902 р. здобув науковий ступінь доктора філософії у Віденському університеті.
Поступово, під впливом Івана Франка, почав відходити від москвофільської орієнтації. Тому 1905 р. був звільнений москвофільським керівництвом Народного дому з посади. Невдовзі отримав запрошення від Митрополита Андрея Шептицького до праці у Церковному музеї у Львові, який невдовзі став Національним музеєм, – очолював його упродовж п’ятдесяти років.
Із 1913 р. викладав у Львівському університеті. Також читав у музеї лекції для студентів Греко-католицької духовної семінарії. Був активним членом Наукового товариства імені Шевченка. Водночас продовжував займатися публіцистичною діяльністю.
1915 р. був заарештований і відправлений до Києва. Там влаштувався на посаду заступника директора Київського міського музею.
До Львова повернувся аж 1918 р. Упродовж 1921–1925 рр. читав лекції в Українському таємному університеті у Львові. 1931 р. поновився на посаді доцента Львівського університету. У міжвоєнний період дуже активно виступав у пресі.
У 1939–1941 рр. обіймав посаду доцента кафедри слов’янської філології Львівського університету. Упродовж 1944–1950 рр. завідував кафедрою слов’янської філології Львівського університету. Водночас у 1944–1952 рр. очолював відділ мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.
Редакторсько-видавнича діяльність: видавець і відповідальний редактор журналу «Живая Мысль» (Львів); член редколегії часопису «Научно-Литературный Сборникъ» (Львів) у 1901–1906 рр.; відповідальний редактор часопису «Українсько-Руський Архив» (Львів) у 1906 і 1911 р., щорічника «Літопис Національного Музею» (Львів).
Публікаторська активність: «Бібліологічні Вісти» (Київ), «Богословія» (Львів), «Будучина» (Львів), «Відродженнє», «Відродженнє України» (обидва – Відень), «Вільна Україна», «Вперед!», «Временникъ Ставропигійскаго института», «Галичанинъ», «Громадська Думка», «Дажбог», «Діло», «Дїло і Нове Слово», «Живая Мысль», «Життя і Знання», «Життя і Мистецтво», «Живое Слово», «За радянську науку» (усі – Львів), «Записки Наукового Товариства імені Шевченка» (Нью-Йорк, Париж, ін.), «Записки Чина Святого Василія Великого» (Львів), «Земля і Воля» (Чернівці, Львів), «Кіевская Мысль» (Київ), «Книгаръ» (Київ), «Краківські Вісті» (Краків, Відень), «Культура і Побут» (Харків), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів, Київ), «Літопис Бойківщини» (Самбір), «Львівські Вісті», «Львовскій Вѣстникъ», «Мета», «Мистецтво», «Назустріч» (усі – Львів), «Народне Слово» (Пітсбурґ), «Наша Батьківщина» (Львів), «Наша Культура» (Варшава, Львів), «Наша Школа» (Львів, Чернівці), «Наше Минуле» (Київ), «Наші Дні», «Нива», «Нова Зоря», «Нова Рада», «Нова Хата» (усі – Львів), «Нове Житє» (Олифант), «Новий Час», «Нові Шляхи», «Обрії», «Письмо з Просьвіти», «Поступ» (усі – Львів), «Правда Украины» (Київ), «Праця» (Прудентополіс), «Руслан», «Світ», «Службовик», «Сьогочасне й Минуле», «Стара Україна» (усі – Львів), «Украинская Жизнь» (Москва), «Україна» (Київ), «Українська Книга» (Львів), «Українська Література» (Уфа, Москва, Київ), «Учитель» (1889–1914), «Учитель» (1923–1924), «Учитель» (1925), «Христос Наша Сила!», «Шляхи» (усі – Львів); «Archiv für Slavische Philologie» (Берлін), «Bulletin de l’Institut Archèologique Bulgare» (Софія), «Przegląd Wileński» (Вільно), «Ziemia» (Варшава); «Живая Старина» (Санкт Петербург).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 349–350; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ: Наукова думка, 1969. С. 528; Іларіон Свєнціцький: біобібліогр. покажч. / уклад. Л. Панів. 2-ге вид., доповн., розшир. Львів, 2008. 678 с.; Панів Л. Свєнціцький Іларіон Семенович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2005. Вип. 12. С. 351–358; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2023. С. 280–281; Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.: іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2007. Т. 1: 1812–1890 рр. С. 200, 440; Львів, 2009. Т. 2.: 1891–1905 рр. С. 209, 248–251, 323; Львів, 2011. Т. 3: 1906–1910 рр. С. 224, 250, 290; Львів, 2014. Т. 4: 1911–1916 рр. С. 205, 254, 289, 344; Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 171; Львів, 2020. Т. 6: 1918 р. С. 36, 37, 195; Львів, 2022. Т. 7: 1919 р. С. 199.
Світлина: Фонди Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.
Оксана Середа
Опубліковано: 13.01.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Середа О. Свєнціцький Іларіон. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/svientsitskyy-ilarion/ (дата звернення: 00.00.0000).
