Свєнціцький Іларіон Семенович [07. 04. 1876, м. Буськ, тепер Золочівського р-ну Львівської обл. – 18.09.1956, м. Львів] – редактор, публіцист, вчений, книгознавець, педагог, музеолог, етнограф.
Псевдоніми: Свентицкий, И. С. Свѣнцицкій, Свєнціцкий-Святицький, И. С. Святитский, И. Святитскій, Святицкій, И. Святицкий, И. Святицкій, Иларіонъ Святицкій, д-ръ Иларіонъ Святицкій, д-ръ Е. Святицький, Іларіон Святицький, Іляріон Святицький, Свободный Чєловєк, Ilarion Swěnzizkyj-Swiatyzkyj; -енко, И., И. С., И. С. С., И. С. С.-ій, И. С-ій, И. Св-кій, Иссов, І. С., І. Св-ий, І. С. Ус, I. S.
Народився у родині вчителя Семена Свєнціцького та Іванни з дому Кучинської. Навчався у німецькій та згодом академічній гімназіях у Львові. 1895 р. вступив на математичне відділення філософського факультету Львівського університету, яке закінчив 1899 р. Продовжив студії у Петербурзькому археологічному інституті, одночасно відвідував лекції на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. У 1900–1901 рр. служив в австрійському війську.
Після повернення до Львова став помічником бібліотекаря відділу рукописів і друкованих слов’янських книг бібліотеки Народного дому. 1902 р. здобув науковий ступінь доктора філософії у Віденському університеті.
Поступово, під впливом Івана Франка, почав відходити від москвофільської орієнтації. Тому 1905 р. був звільнений москвофільським керівництвом Народного дому з посади. Невдовзі отримав запрошення від Митрополита Андрея Шептицького до праці у Церковному музеї у Львові, який невдовзі став Національним музеєм, – очолював його упродовж п’ятдесяти років.
Із 1913 р. викладав у Львівському університеті. Також читав у музеї лекції для студентів Греко-католицької духовної семінарії. Був активним членом Наукового товариства імені Шевченка. Водночас продовжував займатися публіцистичною діяльністю.
1915 р. був заарештований і відправлений до Києва. Там влаштувався на посаду заступника директора Київського міського музею.
До Львова повернувся аж 1918 р. Упродовж 1921–1925 рр. читав лекції в Українському таємному університеті у Львові. 1931 р. поновився на посаді доцента Львівського університету. У міжвоєнний період дуже активно виступав у пресі.
У 1939–1941 рр. обіймав посаду доцента кафедри слов’янської філології Львівського університету. Упродовж 1944–1950 рр. завідував кафедрою слов’янської філології Львівського університету. Водночас у 1944–1952 рр. очолював відділ мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.
Редакторсько-видавнича діяльність: видавець і відповідальний редактор журналу «Живая Мысль» (Львів); член редколегії часопису «Научно-Литературный Сборникъ» (Львів) у 1901–1906 рр.; відповідальний редактор часопису «Українсько-Руський Архив» (Львів) у 1906 і 1911 р., щорічника «Літопис Національного Музею» (Львів).
Публікаторська активність: «Бібліологічні Вісти» (Київ), «Богословія» (Львів), «Будучина» (Львів), «Відродженнє», «Відродженнє України» (обидва – Відень), «Вільна Україна», «Вперед!», «Временникъ Ставропигійскаго института», «Галичанинъ», «Громадська Думка», «Дажбог», «Діло», «Дїло і Нове Слово», «Живая Мысль», «Життя і Знання», «Життя і Мистецтво», «Живое Слово», «За радянську науку» (усі – Львів), «Записки Наукового Товариства імені Шевченка» (Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Львів), «Записки Чина Святого Василія Великого» (Львів), «Земля і Воля» (Чернівці, Львів), «Кіевская Мысль» (Київ), «Книгаръ» (Київ), «Краківські Вісті» (Краків, Відень), «Культура і Побут» (Харків), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів, Київ), «Літопис Бойківщини» (Самбір), «Львівські Вісті», «Львовскій Вѣстникъ», «Мета», «Мистецтво», «Назустріч» (усі – Львів), «Народне Слово» (Пітсбурґ), «Наша Батьківщина» (Львів), «Наша Культура» (Варшава, Львів), «Наша Школа» (Львів, Чернівці), «Наше Минуле» (Київ), «Наші Дні», «Нива», «Нова Зоря», «Нова Рада», «Нова Хата» (усі – Львів), «Нове Житє» (Олифант), «Новий Час», «Нові Шляхи», «Обрії», «Письмо з Просьвіти», «Поступ» (усі – Львів), «Правда Украины» (Київ), «Праця» (Прудентополіс), «Руслан», «Світ», «Службовик», «Сьогочасне й Минуле», «Стара Україна» (усі – Львів), «Украинская Жизнь» (Москва), «Україна» (Київ), «Українська Книга» (Львів), «Українська Література» (Уфа, Москва, Київ), «Учитель» (1889–1914), «Учитель» (1923–1924), «Учитель» (1925), «Христос Наша Сила!», «Шляхи» (усі – Львів); «Archiv für Slavische Philologie» (Берлін), «Bulletin de l’Institut Archèologique Bulgare» (Софія), «Przegląd Wileński» (Вільно), «Ziemia» (Варшава); «Живая Старина» (Санкт Петербург).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів та криптонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 349–350; Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ: Наукова думка, 1969. С. 528; Іларіон Свєнціцький: біобібліогр. покажч. / уклад. Л. Панів. 2-ге вид., доповн., розшир. Львів, 2008. 678 с.; Панів Л. Свєнціцький Іларіон Семенович. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2005. Вип. 12. С. 351–358; Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття: монографія. Львів, 2023. С. 280–281; Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.: іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2007. Т. 1: 1812–1890 рр. С. 200, 440; Львів, 2009. Т. 2.: 1891–1905 рр. С. 209, 248–251, 323; Львів, 2011. Т. 3: 1906–1910 рр. С. 224, 250, 290; Львів, 2014. Т. 4: 1911–1916 рр. С. 205, 254, 289, 344; Львів, 2019. Т. 5: 1917 р. С. 171; Львів, 2020. Т. 6: 1918 р. С. 36, 37, 195; Львів, 2022. Т. 7: 1919 р. С. 199.
Світлина: фонди Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.
Оксана Середа
