Ющишин Іван Михайлович [18.11.1883, с. Залужжя, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 23.10.1960, м. Львів] – журналіст, редактор, науковець, педагог, громадсько-просвітній діяч.
Народився у сім’ї селян Михайла Ющишина і Йосифи з дому Дроздовської. Після закінчення народної школи вступив до Тернопільської вчительської семінарії. Невдовзі батько помер, але мати тяжкою працею змогла забезпечити навчання свого єдиного сина, оскільки бачила в ньому велику схильність до читання і вчительського фаху.
Закінчивши у 1904 р. семінарію, вчителював у с. Чернихівці, а з осені 1910 р. – у с. Гнилички (тепер обидва населені пункти Тернопільського р-ну). Зарекомендував себе не лише відповідальним, умілим і творчим вчителем, а й активним просвітнім діячем, займаючись через поширення освіти і заснування українських товариств подоланням неграмотності, пробудженням національної свідомості. Водночас 1906 р. дебютував у журналістиці.
Брав активну участь в організаційній діяльності щодо розбудови національних педагогічних та громадсько-просвітніх товариств. Його заходами 1910 р. у с. Білозірці була заснована перша на Збаражчині приватна народна школа. Плідно працював у товаристві «Взаємна поміч українського вчительства». Займався разом з іншими педагогами проведенням у Львові в 1914 р. Першого всеукраїнського з’їзду народного вчительства.
Навесні 1915 р. був висланий російською окупаційною владою у Сибір. Зі заслання повернувся у жовтні 1917 р. до Києва. За рекомендацією Спиридона Черкасенка був прийнятий у прес-бюро Генерального писаря Генерального секретаріату (потім – Рада Народних Міністрів) УНР, яке невдовзі очолив. У період правління гетьмана Павла Скоропадського працював у департаменті преси державної канцелярії уряду Української Держави. За Директорії УНР очолював загальний департамент в Управлінні преси і інформацій, яке 15 вересня 1919 р. було реорганізоване у Міністерство преси і пропаганди. Працюючи в державних структурах у Києві упродовж 1918–1919 рр., відповідав за вихід їх друкованих інформаційних видань.
У листопаді 1919 р. з Армією УНР прибув у Галичину, а в наступному році виїхав до Чехословаччини, де студіював філологію в Українському вільному університеті в Празі.
Повернувшись додому в 1923 р., обійняв посаду вчителя у с. Лисичинці на Збаражчині. Деякий час учителював у Новому Селі, але потім отримав сталу посаду в школі у Гниличках. Займався відновленням і розвитком українського шкільництва в умовах польського загарбання краю. Був ініціатором, як і в довоєнний час, відкриття народних шкіл громадами, організації читалень «Просвіти» і гуртків «Рідної школи», сільських хорів та оркестрів, проведення національних свят і відзначення пам’ятних історичних подій та ін. За його участі засновано Центральну педагогічну бібліотеку у Львові, Педагогічний музей, видавництво «Педагогічна бібліотека».
Вийшовши на пенсію, поселився в 1933 р. у Львові, мешкав із дружиною Марією в домі Івана Франка, де доглядав за Ольгою Франко (Хоружинською).
У 1934 р. брав діяльну участь у підготовці Першого педагогічного конгресу у Львові, під час його засідань секретарював. У 1930-ті рр. входив до керівних органів Товариства взаємних убезпечень й ренти «Карпатія». Очолював пропагандову комісію товариства «Великий Луг».
У радянський період 1939–1941 рр. працював у міському відділі освіти Львова, під час нацистської окупації 1941–1944 рр. займався шкільними справами як член Українського окружного комітету.
Після Другої світової війни був співробітником Львівської державної наукової бібліотеки АН УРСР. 1947 р. був заарештований разом із дружиною. Згідно з постановою Особливої наради при МДБ СРСР від 22 жовтня 1947 р. обоє вислані на спецпоселення м. Анжеро-Судженськ (тепер – Кемеровська обл., Росія), де перебували до 1956 р.
Після повернення із заслання, де підірвав здоров’я, педагогічною працею більше не займався. Похований на Личаківському цвинтарі. 17 квітня 1991 р. був реабілітований.
Є автором брошури «Гагілки для школи. Десять народних забав зі співами на 2 і 3 голоси» (1910), історичного нарису про товариство «Взаємна поміч українського вчительства» у ювілейному збірнику цієї громадської інституції (1932), спогаду «На службі державної пропаганди. Причинок до історії одного українського міністерства» (1937).
У пресі упродовж трьох десятиліть друкував статті, нариси, історичні розвідки, огляди, рецензії на різноманітні педагогічні теми, збагативши теорію і практику народного шкільництва. У своїх матеріалах обґрунтовував концепцію розвитку національної школи, розглядав основи організації нижчої (народної) школи і позашкільної освіти, акцентував на значенні рідної мови у національній школі, писав про становлення нового народного вчителя, аналізував методику і практику виховання українських дітей в школі та поза нею, зокрема виховання сімейного, тощо. Вказував на необхідність використання творчої спадщини Тараса Шевченка та інших українських літераторів у вітчизняній школі. У його творчому доробку є науково-популярні статті про шкільництво і педагогічну думку в Австрії, Сербії, Швейцарії, Франції, Болгарії.
Редакторсько-видавнича діяльність: відповідальний редактор журналів «Учитель» (Львів) та «Науковий Додаток до “Учителя”» (Львів) упродовж 1911–1914 рр., часописів «Вістник Ради Народніх Міністрів Української Народньої Республіки» (Київ) у березні–травні 1918 р., «Державний Вістник» (Київ) у травні–грудні 1918 р., «Вістник Української Народньої Республіки» (Вінниця, Київ, Кам’янець-Подільський) у лютому–березні 1919 р.,
журналів «Учительське Слово» (Львів) та його додатку «Життя і Школа» (Львів) у 1923 р., часопису «Шлях Навчання і Виховання» (Львів) у 1929–1930 рр., 1932 р., місячника «Методика і Шкільна Практика» (Львів) у 1930 р.; член редакційної колегії «Учительське Слово» (Львів) в 1913–1914 рр.; член редакційного колективу (відповідальний секретар) журналу «Вільна Українська Школа» (Київ) у 1917–1919 рр.
Публікаторська активність: «Бжола» (Львів), «Вільна Українська Школа» (Київ), «Вісти з Лугу», «Діло», «Життя і Школа», «Жіноча Доля» (усі – Львів), «Книгарь» (Київ), «Методика і Шкільна Практика», «Науковий Додаток до “Учителя”», «Неділя» (усі – Львів), «Рада» (Київ), «Нова Рада» (Київ), «Прапор» (Львів, Коломия), «Просвіта» (Львів), «Світло» (Київ), «Тризуб» (Париж), «Україна» (Кам’янець-Подільський, Вінниця, Умань, Проскурів, Станиславів, Коломия), «Учитель», «Учительське Слово», «Шлях Навчання і Виховання» (Львів), «Шлях Молоді» (усі – Львів).
Література: Бойко В. Про діяльність учителя Івана Ющишина. Збаражчина: збірник споминів, статей і матеріялів. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985. Т. 2. С. 344; Герцюк Д. Ющишин Іван. Учительська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 1997. Вип. 4. С. 290–291; Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Тернопільська область. Київ, 2011. С. 136–137; Волобуєва А., Сидоренко Н., Сидоренко О., Школьна О. Періодичні видання Києва (1835–1917): покажчик. Київ, 2011. Т. 2. С. 18–19; Горак Р., Горак І. «В інтересі правди» (Листи Івана Ющишина до Івана Франка). Українське літературознавство: збірник наукових праць. 2006. Вип. 68. С. 344–358; Завгородня Т. К., Стражнікова І. В., Прокопів Л. М. Історія педагогіки: навч.-метод. посіб. Івано-Франківськ, 2014. С. 104–105; Зайченко І. Іван Ющишин – борець за національну школу. Рідна школа. 1996. № 5–6. С. 18–21; Михайлишин Р. Концепція української національної освіти і виховання у педагогічній спадщині Івана Ющишина. Педагогічний дискурс. 2015. Вип. 18. С. 147–152; Михайлишин Р. Р. Національно-патріотичне виховання української молоді у спадщині галицького педагога Івана Ющишина. Проблеми освіти: збірник наукових праць. Вінниця, 2018. Вип. 88. Ч. 2. С. 55–64; Реабілітовані історією. Львівська область. Кн. 15. Львів, 2023. С. 789–790; Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Коломиї (1865–1994 рр.): іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 1996. С. 93; Ступарик Б. М., Михайлин Р. Р. Педагогічна концепція Івана Ющишина. Івано-Франківськ, 1998. 88 с.; Ступарик Б. М. Ющишин Іван Михайлович (1883–1960). Українська педагогіка в персоналіях: у 2-х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ, 2005. Кн. 2. С. 308–315; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: іст.-бібліогр. дослідж. Львів, 2007. Т. 1: 1812–1890 рр. С. 437, 440–441; Львів, 2011. Т. 3: 1906–1910 рр. С. 208, 235; Львів, 2014. Т. 4: 1911–1916 рр. С. 20, 92, 224, 226, 228, 231–232; Львів, 2020. Т. 6: 1918 р. С. 77, 82, 117; Українські часописи Львова 1848–1939: історико-бібліографічне дослідження: у 3 т. / уклад.: М. М. Романюк, М. В. Галушко. Т. 2. Львів, 2002. С. 489, 491, 496, 501–502; Т. 3. Кн. 1: 1920–1928. Львів, 2003. С. 312, 668.
Електронні ресірси: Бібліографія публікацій про життя та діяльність І. М. Ющишина. URL: https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/yushchyshyn-i-m/pratsi-pro-zhyttya-ta-diyalnist/ (дата звернення: 29.09.2025).; Біографія І. М. Ющишина. URL: https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/yushchyshyn-i-m/biohrafiya/ (дата звернення: 29.09.2025).
Архівні джерела: Державний архів Тернопільської області. Ф. Р-3572. Оп. 2. Спр. 509. Арк. 54.
Світлина: Фонди Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.
Петро Гуцал
Опубліковано: 30.09.2025.
Стаття поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0), яка дозволяє розповсюджувати та цитувати цю публікацію лише за умови зазначення її авторства та посилання на сторінку онлайн-енциклопедії Biograma.
Як нас цитувати: Гуцал П. Ющишин Іван. Biograma: енциклопедія імен української преси [електронний ресурс]. https://biograma.net.ua/yushchyshyn-ivan/ (дата звернення: 00.00.0000).
