Янів Володимир Михайло Осипович [21.11.1908, м. Львів – 19.11.1991, м. Мюнхен, Німеччина] – журналіст, редактор, публіцист, психолог, науковець, громадсько-політичний діяч.
Псевдоніми та криптоніми: О. Вітковський, Омелян Вітковський, Кузоніс, Кусоніс; В. М. Я., В. Я., в. я., Я.
Підпільне і пластове псевдо: Янкель, Янкель-Рабин.
Народився у сім’ї гімназійного вчителя Осипа Яніва та Елеонори з дому Білецької. Мати померла під час пологів. У 1915–1919 рр. навчався у народній німецькій євангелистській школі у Львові. Згодом вступив до Української академічної гімназії у Львові, яку успішно закінчив у 1927 р.
Ще гімназистом 1921 р. вступив до Пласту, належав до 51-го куреня ім. Святослава Завойовника, згодом куреня «Лісові Чорти», був референтом Волині при Верховній Пластовій Команді, упродовж 1928–1930 рр. – командантом Управи старших пластунів. Після завершення гімназії упродовж 1927–1934 рр. вивчав історію та психологію у Львівському університеті. Належав до літературної групи «Листопад». У 1930–1932 рр. очолював Товариство наукових викладів ім. П. Могили. Наприкінці 1930-х рр. одружився із громадською діячкою та журналісткою Софією Мойсейович.
Водночас займався активною громадською діяльністю. Приєднався до Союзу української націоналістичної молоді (СУНМ). 1927 р. став членом Української військової організації, 1929 р. – Організації українських націоналістів (ОУН). У 1932–1933 рр. очолював Студентську репрезентацію Союзу українських студентських організацій під Польщею. У серпні 1932 р. став політичним референтом Крайової екзекутиви ОУН ЗУЗ. У червні 1933 р. нелегально брав участь у конференції ОУН у Берліні.
За свою діяльність багато разів був ув’язнений польською владою: у березні–квітні, грудні 1932 р., січні, жовтні–листопаді 1933 р., березні 1936 р. – серпні 1937 р., березні–вересні 1939 р. перебував у Бригідках, від липня 1934 р. до лютого 1935 р. – у Березі Картузькій. Після звільнення у 1937 р. працював у видавничому відділі «Промбанку».
Після звільнення з в’язниці 13 вересня 1939 р., аби уникнути нового арешту органами НКВС, виїхав до Перемишля, а звідти через Словаччину та Австрію подався до Німеччини, осів у Берліні. 1940 р. вступив до Берлінського університету – вивчав історію, психологію та соціологію. Став членом Українського національного об’єднання та Націоналістичної організації українських студентів.
У червні 1941 р. повернувся до Кракова і долучився до організування Українського національного комітету. За це був заарештований гестапо, перебував у в’язниці від липня 1941 р., однак у зв’язку з погіршенням стану здоров’я через півроку був переведений до в’язничного шпиталю св. Лазаря. У жовтні 1942 р. був звільнений клопотаннями керівництва Українського Центрального Комітету за умови переїзду до Берліну для продовження перерваних студій. У серпні 1944 р. захистив докторат з психології у Берлінському університеті.
Після закінчення війни деякий час перебував у німецьких таборах для переміщених осіб. Влітку 1946 р. переїхав до Мюнхена і розпочав працю в Українському вільному університеті (УВУ). Упродовж 1946–1949 рр. обіймав посаду асистента у ньому. Паралельно відновив журналістську діяльність. У жовтні 1949 р. пройшов габілітацію з психології та соціології й отримав посаду доцента.
Упродовж 1952–1968 рр. обіймав посаду наукового секретаря Наукового товариства імені Шевченка. 1952 р. разом з іншими співробітниками НТШ емігрував до Франції, осів у м. Сарсель. Звідти доїжджав викладати до УВУ. У 1955 р. отримав посаду надзвичайного професора, 1963 р. – титул звичайного професора УВУ. У 1961–1964 рр. був продеканом філософського факультету, у 1964–1968 рр. очолював Делегатуру УВУ у Франції.
У 1968 р. повернувся до Мюнхену напостійно. Того ж року був обраний ректором УВУ. Водночас у 1963 р. був покликаний на надзвичайного (від 1964 р. – на звичайного) професора філософії Українського католицького університету ім. св. Климентія папи у Римі, де упродовж 1963–1972 рр. виконував функції декана філософського факультету.
Член НТШ (1950 р.), Об’єднання українських письменників «Слово» (1978 р.), Вільної німецької спілки авторів, міжнародного ПЕН-клубу (1983 р.). Командор папського ордена святого Григорія Великого (1964 р.).
Є автором збірок поезій «Сонце і ґрати» (1941), «Листопадові фраґменти» (1941), «Шляхи» (1951), «Життя» (1975). У пресі публікував статті суспільно-політичної (націоналістичне спрямування), історичної, філософської, культурологічної, літературознавчої, психологічної та етнопсихологічної тематики, есе, подорожні репортажі, спогади, рецензії на літературні твори та наукові праці.
Редакційно-видавнича діяльність: фактичний відповідальний редактор тижневика «Наш Клич» (Львів) у 1933 р., журналу «Студентський Шлях» (Львів) у липні 1932 р. – червні 1934 р.; редактор часопису «Український Вістник» (Берлін) у січні–грудні 1940 р.; член редакційної колегії підпільного часопису «Юнак» (Львів) у 1928–1934 рр.
Публікаторська активність: «Америка» (Філадельфія), «Богословія» (Рим), «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ» (Львів), «Бюлетень Централі Націоналістичної Організації Українських Студентів Великонімеччини» (Берлін), «Визвольний Шлях» (Лондон), «Вісник ООЧСУ» (Нью-Йорк), «Вісті Европейського Відділу НТШ» (Сарсель), «Гомін України» (Торонто), «Крилаті» (Брюссель), «Літературно-Науковий Вістник» (Львів), «Логос» (Вінніпеґ), «Наукові Записки УВУ» (Мюнхен), «Наш Клич» (Львів), «Новий Шлях» (Торонто, Вінніпеґ), «Пластовий Шлях» (Львів), «Розбудова Держави» (Торонто, Денвер), «Свобода» (Джерсі-Сіті), «Студентський Шлях» (одноднівка), «Студентський Шлях» (обидва – Львів), «Сьогочасне й Минуле» (Мюнхен), «Сучасна Україна» (Мюнхен), «Українська Трибуна» (Мюнхен), «Українське Життя» (Чикаґо), «Українське Слово» (Париж), «Український Вістник» (Берлін), «Український Голос» (Вінніпеґ), «Український Самостійник» (Мюнхен), «Християнський Голос» (Мюнхен), «Час» (Фюрт), «Шлях Перемоги» (Мюнхен), «Юнак», «Юнацтво» (обидва – Львів);
«Die Geistige Welt» (Мюнхен), «Ucrainia Libre» (Буенос Айрес).
Література: Брайлян Н. Приховані імена: словник псевдонімів українських авторів ХІХ–ХХІ ст. Львів, 2023. С. 431; Збірник на пошану профю д-ра Володимира Янева. Мюнхен, 1983. С. 7–26, 107–132; Кулеша Н. М. Українська преса у Німеччині 1919–1945 рр.: формування та функціонування: монографія. Львів, 2009. С. 124, 141, 325–326; Лісові Чорти: їх життя і буття. 1922–1945: Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх шістдесятиріччя. Вашинґтон; Нью-Йорк;Торонто, 1983 с. 45, 55, 63; Мартинець В. Українська націоналістична преса. Організація Українських Націоналістів 1929–1954. Париж, 1955. С.; Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914–1939 рр.): матеріали до бібліогр. Львів, 1998. С. 131, 205, 247; Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Київ, 2007. С. 51, 853; Павлюк І. Янів Володимир. Українська журналістика в іменах: матеріали до енцикл. слов. Львів, 2000. Вип. 7. С. 385–388; Посівнич М. Форми та методи агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН у 1929–1939 рр. Український визвольний рух: наук. зб. Львів, 2007. Зб. 9. С. 70, 73; Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: іст.-бібліогр. дослідж.: у 3 т. / уклад.: М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко. Львів: Світ, 2003. Т. 3. Кн. 2: 1929–1939 рр. С. 135, 202, 237.
Світлина: Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Київ, 2007. С. 853.
Оксана Середа
Опубліковано: 10.02.2026.
